Так називається книга, яка тільки-но побачила світ. У виданні узагальнені підходи до роботи бібліотек з електронними книгами та пристроями для читання електронних книг – електронними читанками (рідерами). Пояснюється, що таке електронна книга та електронна читанка. Розглядаються правила, процедури та технологічні аспекти роботи з е-книгами в бібліотеці. Описується зарубіжний досвід і практика роботи в цій царині книгозбірень України. Пропонуються орієнтовні правила користування електронними читанками в бібліотеці, методи реклами нової бібліотечної послуги. Видання призначене для бібліотекарів, викладачів, студентів і всіх, хто бажає зрозуміти підходи до роботи з електронними книгами та електронними читанками в книгозбірнях. Книга вийшла за підтримки програми «Бібліоміст».
Видання буде передано до регіональних відділень та бібліотек-партнерів УБА. Щодо умов отримання видання, будь ласка, звертайтеся до офісу УБА (u_b_a@ukr.net). Електронна версія книги незабаром буде доступна через інтернет-платформу «Кассіопея – сузір’я українських книжок» та на веб-порталі УБА.
Електронні книжки та електронні читанки (рідери) в бібліотеці: з чого почати? / уклад.: Пашкова В.С., Ярошенко Т.О.; Укр. бібл. асоц., НПБ України, НБ НаУКМА . – К. : Самміт-Книга, 2013. – 64 с.
Бібліотекарі! Для того, щоб українські бібліотеки розпочали обслуговування користувачів електронним контентом з використанням е-читанок, нашим бібліотекам потрібні власне електронні книги, тобто тексти, тобто контент. Концентрований контент. Накопичений контент. Легальний контент. Структурований контент.
Наразі в Україні жодна публічна бібліотека не стала повноцінним широкомасштабним і повноваговим агрегатором колекцій електронних книг. Відсутня і хоч якась спільна електронна бібліотека українських бібліотек. Фактично в Україні немає вітчизняних агрегаторів, котрі легально займалися б такою діяльністю на комерційній основі , а з бібліотеками перебували в партнерстві. А багаточисельні Інтернет-бібліотеки не мають чітко визначеного статусу, бо в Україні відсутня система їх сертифікації.
То на яку основу кладеться це видання? Що мали на увазі автори? Невже тільки задля видачі користувачам на е-рідерах електронних книг з фондів оцифрованого бібліотечного краєзнавства? Так їх на сьогодні всього по Україні не більше тисячі примірників. Та й ті – у розрізнених репозитаріях і без єдиного електронного каталогу.
«Книгочей» прав. Колеги, хто забув, що 10 вересня 2010 року на цьому блозі було опубліковано пост «Де школярі можуть скачати підручники?». Той пост також про електронні читанки. В усякому разі – навколо цієї теми. Там є одне цікаве посилання. Перегляньте. Там на сайті «Друг читача» є цікаві коментарі. Наприклад, про те, що в Росії є такий державний проект, як «Единое окно доступа к образовательным ресурсам». Може і в Україні слід створити «Єдине вікно українського краєзнавства»?
Дякую, «Andrii» за нагадування. 🙂 Вже подивилась. На фоні тієї публікації деякі коментатори саркастично та дуже влучно відмітили, що МОНМолодьспорту стає «Міністерством торгівлі освітою». А чи не йдемо ми в Україні до того, що сприяємо створенню «Корпорації бібліотечного посередництва торгівлею е-книгами»? Бо може так статися, що завтра Програма «Бібліоміст» розпочне в Україні кампанію по даруванню е-читанок «Kindle», і визначення національного агрегатора контенту відпаде само собою. Бо ним стане «Amazon».
А Вам не кажется, что этот процесс уже давно начался передачей-дарением е-ридеров Amazon подразделениям областных библиотек «Вікно в Америку»? 🙂 Их там всего чуть менше двохсот на всю страну, но все равно, процесс такой уже имеется. Известно, что все они не прошиты для работы с открытыми и распространенными форматами электронных книг и поэтому не могут применяться за пределами проекта «Вікно в Америку». Например, для закачки е-книг упомянутого выше библиотечного краеведения.
Тут набагато більше проблем, ніж зауважили шановні дописувачі. Легальний доступ до е-книжок через бібліотеки – дуже актуальна проблема, яка включає в себе безліч складників, зацікавлених і не зацікавлених сторін. Головне – добитися, щоби читачі бібліотек мали можливість легально “брати на абонемент” на свої читанки – різних моделей, на свої комп’ютери (різні, планшетні зокрема) е-книги. Нам важливо для початку пояснити бібліотекарям, що це таке, як це робиться, що змінюється в бібліотечних процесах тощо. Важливо, щоби бібліотекарі знали, що таке електронна читанка (рідер), які вони бувають. Важливо знайти партнерів серед видавців/агрегаторів в Україні, відпрацювати пілотні проекти. Саме цим і починає займатися робоча група УБА, створена минулого тижня. Про це – див. пост на цьому блозі за 18 лютого.
Зрозуміло без лишніх слів, що «роздаючи дітям ложки, потрібно подбати про борщ». Це такий жіночий жарт. А якщо іншими словами, то дбаючи про умови використання в українських бібліотеках е-читанок, потрібно попередньо подбати про е-контент, щоб він був доступний для публічних бібліотек. Ми вже бралися обговорювати подібне питання минулого року.
Колеги, хто пам’ятає, що 18 жовтня 2012 року на цьому блозі було завантажено пост «В Криму створюють віртуальну бібліотеку для школярів». Це ж також до цієї теми. А там було 18 коментів різних думок відвідувачів. Навіть страсті розгорнулися! На якусь там «конструктивну» наїхали, хотіли членський квиток відібрати. Мабуть для того, щоб не балакала лишнього на бібліотечному блозі про бібліотечні інновації 🙂 Не здогадалися, що куди краще – просто заблокувати цей блог! 🙂 або окремо її аккаунт; і куди б та «конструктивна» потім балакала.
Та все одно, не в «конструктивній» проблема. Бо якщо вже піратством стосовно електронного контенту у нас в країні займається Міністр освіти і ціла республіка (АРК), то питання потрібно вирішувати терміново. Що там у Вас, шановні авторки книги, стосовно цього? Анонсуйте!
“немає вітчизняних агрегаторів, котрі легально займалися б такою діяльністю на комерційній основі , а з бібліотеками перебували в партнерстві” : чому так категорично? Центр Учбової Літератури легально й офіційно пропонує вітчизняні е-підручники: http://culonline.com.ua/
Проект “Кассіопея – сузір”я українських книжок”- http://www.kassiopeya.com/ (для різних читанок)
Обрій – http://store.obreey.com/ukr – для покетбуків.
Втім, чому лише “вітчизняні”? Е-книги нині пропонують всі провідні видавництва й агрегатори в світі.
Друзі! Пригадаймо наше спілкування з подібної теми в липні 2012 року. Тоді пост мав таку назву: «Що треба розуміти, коли бібліотека працює з електронними книгами/контентом». Сім місяців дискусії і 52 коменти відвідувачів вказують на актуальність теми. Я там був останнім, а першим – «Библиотека ХГУПТ». Туди зручно через календарик справа 🙂
Друзья, Вы учитывайте, что сейчас пока что электронные ридеры остаются одними из самых популярных подарков, и наверное поэтому их продажи идут достаточно неплохо. Но уже сейчас намечаются признаки падения спроса на них, которые лишь усилятся во втором полугодии 2013 года. Так прогнозирует компания Forrester Research.
Конкурирующие с ридерами планшеты становятся дешевле, легче и предлагают более широкий функционал. Они пока не могут похвастаться таким же длительным временем работы от аккумулятора, но их ресурс постоянно увеличивается. Ожидается, что бюджетные планшеты в конечном итоге приведут к исчезновению такого устройства как ридеры.
Во-первых, спасибо авторам за изданную книгу. Почитаем, почитаем. При всем уважении к Валентине Степановне, приятно, что в этой работе приняла участие Татьяна Александровна Ярошенко. Ведь все мы знаем, что Татьяна Александровна глубоко изучила и продолжает исследования электронных журналов и вопросы электронных библиотек в широком смысле. А ридеры – это всего лишь вершина айсберга, имя которому – Электронные Библиотеки.
Я знаю и потому добавлю к словам «Antonov». При всем том, что никто не возражает против того, что электронные чернила, а значит и ридеры, – это хорошо для глаз, предполагается, что к концу 2013 года объем продаж ридеров в мире сократится до 15 миллионов штук, а в 2016 – вообще до 7 миллионов.
Получается, что людям сейчас нужно нечто большее, чем просто чтение книг. Они ждут консолидации функций. Многофункциональное устройство в малом корпусе – это нынешний тренд. 🙂 Фишка! 🙂 Предполагается, что через какое-то время планшеты вообще могут стать бесплатными, но при условии, что пользователь устройства будет покупать контент для них от производителя или платить нечто вроде абонентской платы. И пионером таких подходов, мировым лидером является тот же «Amazon». Хотим мы это признавать, или не хотим.
Ми можемо поки що лише гадати (чи пробувати передбачити) розвиток електронних читанок (рідерів), проте ми маємо розробляти механізми роботи з електронним контентом/е-книгами в бібліотеках. У книзі, що обговорюється в цьому пості, йдетья саме про це. Наводяться й приклади роботи з iPad-ами в бібліотеках. А технічні засоби безперечно будуть розвиватися…
Колеги, якось дивно у нас виходить. Я запропонувала: «…дбаючи про умови використання в українських бібліотеках е-читанок, потрібно попередньо подбати про е-контент, щоб він був доступний для публічних бібліотек…. Що там у Вас, шановні авторки книги, стосовно цього? Анонсуйте!». У відповідь наводиться три Інтернет-магазини, котрі мов би ЛЕГАЛЬНО здійснюють розповсюдження е-книг на комерційних засадах.
Дякую. Як у цьому можна пересвідчитись, коли власники цих сайтів (Інтернет-магазинів) не надають відвідувачам-покупцям жодних підтверджень на користь того, що їх діяльність є легальною? І взагалі, які чинні правила у цій сфері? Який закон в Україні регулює продаж е-книг? Чи можуть придбані е-книги використовуватись юридичними особами, чи тільки фізичними? Якщо вже використовується DRM, то чи встановлюють ці розповсюджувачі контенту термін використання проданих е-книг? Які сертифікати якості цієї продукції, і як тут діє захист прав споживачів? Нічого цього ми не знаємо. І тому не маємо впевненості у їх легальності. А варто було би мати.
Питання до «МБ»: Ви навели три приклади українських агрегаторів електронного контенту. А чи відомо президії УБА повний їх склад? Вони зареєстровані як електронні бібліотеки чи як Інтернет-магазини? А чи надають вони обов’язковий примірник бібліотекам, чи може не обтяжують себе такими обов’язками? Чи надають вони українським бібліотекам безкоштовний он-лайн доступ до наявних е-книг в електронних читальних залах, чи може соромляться такої роботи?
В контексті е-читанок варто говорити і про Електронні Бібліотеки. А в контексті електронних бібліотек варто мати мову про Вільний Доступ! Так? Але, ВІЛЬНИЙ ДОСТУП чомусь відокремлено від поширення знань університетами. Бо бачимо, що так званий «Центр учбової літератури» від імені шістнадцяти українських університетів пропонує певний обсяг знань за гроші. Безкоштовно можна тільки зареєструватись на сайті 🙂 Хто пояснить, як все це взаємодіє?
“Пасічнику”: я навела лише три приклади ліцензованих (легальних) провайдерів вітчизняного е-контенту. Вони не зобов’язані ні надавати обов’язковий електронний примірник до б-к (1.це е-версії друкованих книг, 2.це не видавництва, а агрегатори), ні передавати безкоштовно контент бібліотекам (це не “Червоний Хрест”, не відкритий доступ, не суспільне надбання, а бізнес. “Соромляться” – тут недоречно). І останнє: Чому Президія УБА має збирати перелік? Не збагнула, але такий перелік має будь-яка поважна бібліотека, яка працює з е-ресурсами.
Звертаюсь до «МБ». Скажіть, будь ласка, Наукова бібліотека Університету «Києво-Могилянська академія» має такий перелік? Та чи є у Відкритому Доступі ті е-книги Києво-Могилянки, які цей університет пропонує через «Центр учбової літератури»?
Дякую «МБ» за терміновість наданої відповіді.
Але, помітною є відсутність відповіді на другу частину запитання:
“Як у цьому можна пересвідчитись, коли власники цих сайтів (Інтернет-магазинів) не надають відвідувачам-покупцям жодних підтверджень на користь того, що їх діяльність є легальною? І взагалі, які чинні правила у цій сфері? Який закон в Україні регулює продаж е-книг? Чи можуть придбані е-книги використовуватись юридичними особами, чи тільки фізичними? Якщо вже використовується DRM, то чи встановлюють ці розповсюджувачі контенту термін використання проданих е-книг? Які сертифікати якості цієї продукції, і як тут діє захист прав споживачів? Нічого цього ми не знаємо. І тому не маємо впевненості у їх легальності. А варто було би мати.”
Попередньо вдячна за повну відповідь.
З повагою.
“Маю право знати”: “у Відкритому Доступі ті е-книги Києво-Могилянки, які цей університет пропонує через «Центр учбової літератури»”: питання позбавлене сенсу, перепрошую. Могилянка, як і багато інших ун-тів країни, сплачує річний доступ до е-книг від ЦУЛ. У відкритий доступ виставляти ці книги ми не маємо права, це обумовлено умовами ліцензійної угоди. Зате на території Могилянки, ми мали необмежений (кількістю одночасних користувачів тощо) доступ до всіх е-книг цього видавництва.
Лучанці: “Як у цьому можна пересвідчитись, коли власники цих сайтів (Інтернет-магазинів) не надають відвідувачам-покупцям жодних підтверджень на користь того, що їх діяльність є легальною?” : Вимагайте у власників сайтів (магазинів, агрегаторів) ліцензійної угоди на доступ, в якій зазначені і легальність контенту, з одного боку, і умови доступу та використання, з іншого. ЦУЛ та ін. зазначені мною агрегатори такі ліцензії надають.
Дякую «МБ» за повторний відгук і відповідь.
Але, все ж таки, 🙂 – помітною є відсутність відповіді на цю частину запитання:
«Якщо вже використовується DRM, то чи встановлюють ці розповсюджувачі контенту термін використання проданих е-книг? Які сертифікати якості цієї продукції, і як тут діє захист прав споживачів?»
Буду вдячна за повну відповідь.
З повагою.
P.S.
Погодьтеся, що краще було би, якби такі українські агрегатори контенту експонували на своєму сайті на сторінці «куточок споживача» відповідні правові документи. Бо вимагати…
“термін використання проданих е-книг” встановлюється умовами ліцензійної угоди. Доступ до контенту здійснюється за IP-адресами інституції, що підписала угоду,і завершується із закінченням дії угоди. Є варіанти доступу за паролями, але то вже інша історія…
Лучанці: безперечно питання створення е-книг та використання е-книг у бібліотеках пов’язані. Проте це – різні питання. Треба розбиратися і просуватися крок за кроком, співпрацювати з видавцями та агрегаторами контенту.
Тим, хто вимагає від авторів список легальних ресурсів: деякі з них наводяться в книзі. А щодо інших… У пошуку легальних сайтів має проявлятися професіоналізм бібліотекаря. Весь час потрібні нові знання і вміння… Треба включати логіку, вміння аналізувати “вихідні дані” сайтів, шукати відгуки колег тощо. Якби все було би так легко і просто, то не потрібні були би бібліотекарі 🙂 І у мене теж немає відповідей на всі запитання… Шукаймо їх разом!
Послухайте мою думку. Одна чи два бібліографи на усю країну склали б довершений каталог легальних веб-сайтів, що пропонують людям е-книги для он-лайн читання або скачування. І підтримували б його в актуальному стані. А користувались би, наприклад, усі українські публічні бібліотеки. Але для цього потрібно ініціювати такий процес. Наприклад так: Президія УБА звертається до генерального директора Національної Парламентської бібліотеки – головного методичного центру публічних бібліотек України – з пропозицією створити таку робочу групу фахівців. Кошти? Та хоча б за рахунок щорічного скорочення мережі публічних бібліотек по країні. А що «ВП»? Пропонує в час Інтернет кожній бібліотеці дублювати цю роботу! Важко зрозуміти доцільність дослухатися до такої поради. Та й хто дослухається! Ніхто…
@ «МБ» – У нас в бібліотеці є шість комп’ютерів, що встановлені в електронній читальній залі. А поряд з приміщенням ЕЧЗ ми маємо ще одну кімнату, де читачі працюють зі своїми власними ноутбуками, нетбуками тощо, використовуючи Wi-Fi. П’ять-сім користувачів, не більше. Припустимо, ми відшукаємо ті 30 тисяч гривень на передплату доступу до е-бібліотеки «ЦУЛ» на рік. Чи зможемо ми надавати послугу доступу нашим користувачам через Wi-Fi? І взагалі, скільки одна бібліотека може надати своїх айпі-адрес для доступу? Чи є якісь обмеження?
=== «МБ»: Ось Ви вже співпрацюєте з «ЦУЛ». Скажіть, чому Ви погоджуєтесь сплачувати не за фактично прочитані книги користувачами вашої бібліотеки, а за пакет цих книг без розбору фактів і активності їх фактичного читання користувачами вашої бібліотеки? Скидається, що ваш університет багато переплачує.
Здається більш вдалою і справедливою була би така схема розрахунку, коли бібліотека здійснює не передплату на певну колекцію е-книг, а попереднє замовлення доступу до кожної такої колекції. А розрахунок мав би здійснюватись за фактичний доступ. Наприклад, щомісяця. А ще краще, коли б враховувалась кількість звернень до кожної е-книги і час їх використання (читання). Все це легко обчислювати, бо це суто комп’ютерна технологія. Впевнена, що все це і обраховується агрегатором, але все це не повідомляється бібліотеці-замовнику і не береться до уваги для розрахунку за надані послуги.
Друзі, хто з Вас знає про те, чи передбачається так званими агрегаторами отримання ліцензій на таку господарську (вважай бізнесову) діяльність? Відомо, що для здійснення торгівлі зброєю, автомобілями, вибуховими речовинами, наркотичними і психотропними препаратами, радіоактивними матеріаласм тощо – потрібно мати відповідну ліцензію від органу державної влади. Отримують ліцензію і оператори телебачення і засоби преси. відповідні дозволи мають і провайдери Інтернет-послуг. А так звані “легальні агрегатори” пробують торгувати контентом, не піклуючись про відповідну реєстрацію, або ж зареєстровані десь в офшорній зоні Панамі, знайомій нам з часів засудження П.Лазаренка. То чи не принесуть у недплекому майбутньому великих прикрощів для нашої України ці може й не піратські, але й не надто законні “торгаші”, які не бажають відкрито працювати на ринку інформаційних послуг і офіційно долучатися до створення безкоштовного доступу до інформації бідних верств населення через публічні бібліотеки?
Якщо бізнесмен-агрегатор продає електронну книгу on-line по ціні друкованої (45 грн.) і лише на певний час, то його бізнес не може вважатися чесним. Ні за законом, ні по понятіям. Плюс – за законом про права споживачів ніхто не може примушувати покупця товарів чи послуг отримувати нав’язливий товар чи сервіс. Тому якщо ці горе-агрегатори це роблять, то вони припускаються прямого порушення чинного законодавства. Тому мене не здивує, якщо стане відомо що ці агрегатори – резиденти (дочірні підприємства) того ж таки Amazon. І саме тому вони можуть дозволити собі ухилятися від дотримання законів України. Але й обережні, бо діють за правилами мережного маркетингу.
Так, дійсно, дехто з таких агрегаторів може мати авторські угоди, або домовленість з університетом про оптове надання їм для продажу певних обсягів електронних текстів, що офіційно належать університету. Бо ще не факт, що цими агрегаторами розповсюджуються КНИГИ.
Але, зовсім інша справа щодо наявності відповідної ліцензії на такий специфічний різновид комерційної діяльності. Тому «молодий пірат» і «сестра олігарха» мають рацію. Операторів (агрегаторів), що легально працюють у цьому сегменті ринку інформаційних послуг ніколи не буде в Україні надто багато. І тому усі вони будуть відомі в Україні так само, як відомий приміром той же «Амазон» в США. І ми ту помилково вважаємо, що їх «днем з вогнем» потрібно шукати усім бібліографам України. Це – наш самообман. Або ми обманюємо один одного.
Тетяні Зубрик: Так, ліцензія ЦУЛ передбачає одночасне мультивикористання (скільки завгодно одночасних доступів до однієї й тієї ж назви з будь-яких компютерів в мережі бібліотеки чи ун-ту, в т..ч. й з приватних компютерів читачів, якщо вони працюють з Вашої мережі. Так само діють БІЛЬШІСТЬ провайдерів.
Разом з тим: є ліцензії, які передбачають обмеження у кількості ОДНОЧАСНИХ користувачів: скажімо, не більше 5.
Тому, ми з ВП наполягаємо у нашій книжечці: бібліотекарі, будьте уважні при підписанні – укладанні ліцензії! Ми не купуємо е-книги, а лише доступ до них. Про умови такого доступу – ліцензійна угода (к-ть одночаних користувачів, чи є можливість завантаження повного тексту чи посторінково (яка к-ть сторінок), чи можна дозволяти роздруківки, копіювання, пересилання фрагментів? чи лишаються книги у власності б-ки після завершення передплати і т.д. , і т.п.
Йдемо! Вчимось разом! І лобіюємо кращі умови для бібліотек у провайдерів контенту!
Простому бухгалтеру: моделі доступу до е-книг дійсно можуть бути різні. Ви пропонуєте так зване pay per view – бібліотека відкриває кредит у провайдера, а сплачує за реальне завантаження чи перегляд кожної з книг. Таке практикують за кордоном. У нас: покажіть мені бібліотеку, яка погодиться підписати гарантійну угоду щодо сплати невизначеної в кінці дії угоди суми? І навіть якщо така раптом знайдеться, це ніколи не пропустить наше казначейство, Вам як бухгалтеру, як нікому про це знати.
Далі: я не знаю жодної бібліотеки в світі, яка купує е-ресурси як “кота в мішку”. Перш ніж зважитися на передплату е-ресурсів бібліотеки, як правило,тестують цей ресурс (стандартний термін – місяць,буває 2-3). В залежності від інтересу користувачів, реальних завантажень,на підставі статистики використання і т.д.: бібліотека передплачує доступ на певний термін. По завершенню оцінює КПД: тут теж є секрети. В світовій практиці вважається ефективною передплата, якщо завантажений документ (стаття, книга) “коштують” для бібліотеки не більше одного долара. Скажімо, пакет ЦУЛ коштує 30 000 грн. на рік.Ваші користувачі за рік завантажили собі документів з ЦУЛ 30 000 разів. Вартість 1 завантаженого документу – 1 грн. Багато? Мало? Вам вирішувати.
Колеги, я хочу запитати у Вас про оплату доступу до електронної бібліотеки, створеної агрегатором. Ось, наприклад, Ви «МБ» у Києво-Могилянці: Ви це робите за бюджетні чи за позабюджетні кошти? Бо наше казначейство не розуміє таких витрат, як «придбання доступу до е-книг» за бюджетні кошти. А позабюджетних у нас в бібліотеці фактично ніколи немає. Останній раз завод перерахував нам деяку суму ще у 1998 році.
Шановна «МБ», дякую за роз’яснення. А я зранку хочу сказати пару слів щодо Вашої вчорашньої репліки про неможливість (недоцільність) для університету використання так званої кредитної форми розрахунків з агрегатором за надані інформаційні послуги. Бо, мовляв, підписання університетом такої гарантійної угоди передбачатиме сплату невизначеної грошової суми в кінці дії такої угоди з агрегатором.
Так, прикінцева сума сплати дійсно буде невизначеною впродовж усього терміну дії такої угоди. Але у будь-якому випадку буде відомою граничний розмір такої суми. А у якості запобіжника можна використовувати здійснення університетом-замовником щоденного моніторингу обсягів використання інформаційних послуг, що надаються. І тому університет може будь-коли припинити фактичний доступ до е-бібліотеки агрегатора. Так що ймовірних ризиків університет може уникнути. А якщо університет попередньо правильно проведе кампанію тестового доступу, то взагалі все буде добре, бо якраз в цей період часу більш-менш чітко визначиться обсяг використання кожної конкретної е-книги і усієї колекції в цілому.
Мне понравилось вот это выражение «МБ»: «Вартість 1 завантаженого документу – 1 грн. Багато? Мало? Вам вирішувати». Посмотрите мол, у них – это стоит доллар! 🙂 Ну что это за ориентиры такие? Почему не цент или копейка? Почему не пятак или десятка? Друзья, ценообразование – это штука, которая имеет свою диалектику. В социалистической экономике – одна, а в рыночных условиях – другая. И если про социализм нужно забыть, то ценообразование в рыночных условиях нужно понимать четко.
А механизм очень простой: товар или услугу потребитель должен активно покупать. Если никто не покупает – то этот товар или услуга не стоят и гроша. А если покупают, то нужно искать баланс между затратами и прибылью. Вот этим и должен заниматься тот, кто обозвался быть агрегатором. А не говорить, что «за кордоном – так». Да и «закордон» – понятие очень расплывчатое: и диапазон цен на один и тот же товар или услугу по всему миру огромнейший! И в Украине должен сложиться свой. Сегодня такой, завтра – такой, а через десять лет совсем другой. Пусть пробуют господа-бизнесмены. Но отталкиваться нужно от той простой истины, что этот бизнес априори малозатратный и потому сверхприбыльный. Поэтому начинать нужно с очень скромных цен. Как говорят в народе, «клиента нужно прикормить» 🙂 А экономисты знают такое слово, как «демпинговать» цены. Хотя, как известно, коррупционные схемы иногда кажутся более привлекательными. Но!…
Судячи з того, який контент пропонують агрегатори, мова йде насамперед про учбову літературу для студентів. Воно й зрозуміло: студенти – найбільш активний споживач учбової інформації. Значить створюють попит. Значить агрегатору вигідно продавати саме цю літературу. Ось він і визначається. А про художню літературу наразі взагалі ніхто з агрегаторів не дбає, бо не вигідно.
А хто визначає перелік учбової літератури в електронних колекціях агрегаторів? Чи дотичні до цього процесу офіційні освітяни? Чи здійснює хто-небудь моніторинг того, що в тих книгах? Чи є там дидактичний, методичний, стилістичний брак? Бо відомо, що «книга лічить, і книга калічить…». В Україні є кому ставити гриф «Допущено у якості…». Але чи є цей гриф в тих е-книгах, котрі наші агрегатори пропонують студентам? Нічого такого ми не бачимо на сайтах агрегаторів. І це змушує мати деякий сумнів. Маймо це на увазі.
Друзі-бібліотекарі! До слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні» залишається всього півтора тижня. Немає заборон і щодо участі в парламентських слуханнях представників українських університетських бібліотек. Бо є багато тонкощів законодавчого забезпечення функціонування системи вищої освіти, що пропонуються авторами різних варіантів законопроектів. І робити цю справу, не зачіпаючи питань забезпечення доступу до електронних бібліотек учбової літератури, практично неможливо. І не доцільно. Долучайтесь.
Пані Яні: Робоча група, про яку йдеться у наступному пості, планує організувати пілотний проект і розглянути питання ціноутворення з видавцями також. Вони мають узгоджувати ці питання з авторами чи власниками прав. Ми, зокрема, обговорювали, за скільки продавати електронну книжку, якій присвячено цей пост 🙂 через агрегатор. За скільки її куплять? За 5 грн., 10 грн., 20 грн.? Безкоштовно? Чому саме таку ціну виставляти? Чи є у бібліотек механізм купувати книжку, нехай і за символічну суму? Чому ми маємо дарувати нашу інтелектуальну працю, якщо безкоштовно? 🙂 Звичайно, ми не збираємося збагатитися за рахунок цієї книжки… Але ж якщо розробляти механізм, то треба розглянути різні аспекти.
Цікава картина виходить. 🙂 Створити вичерпний перелік вітчизняних агрегаторів контенту для зручності роботи українських бібліотек УБА не береться. А розглядати з ними (агрегаторами) питання ціноутворення на їх послуги – так. І на яких же, вибачте, правах і засадах? Може вони – структурні підрозділи УБА? Ні. Може вони – бібліотечні консорціуми з участю УБА? Ні. Вони що, партнери УБА? Ні. То на яких засадах хтось з УБА може зайти, як то кажуть, у «чужу хату» і вирішувати чужі фінансові питання? Справжнє вирішення – у юридичній площині. Україні потрібен окремий закон по так званим агрегаторам. Усіх агрегаторів (піратських, напів-піратських, чверть-піратських, піратських чуть-чуть) потрібно виводити з тіні.
А Ваша книга, шановні авторки, якщо вже видана за сприяння програми «Бібліоміст» (тобто праця авторів вже деяким чином проплачена), то мала би розповсюджуватися в українських бібліотеках на безкоштовній основі. Як то кажуть, – «за ідею!». Як методичка для бібліотекарів. Щоб розуму набиралися бібліотекарі. Бо обом Вам, вірю, відомо чудове відчуття бути корисними. Не втрачайте можливість отримати це задоволення ще раз – при таких обставинах :).
Економісту Віктору: Книжечка і так вже безкоштовно розповсюджується по бібліотеках. Автори працювали безкоштовно (як завжди), без гонорару, у вільний від основної роботи час, на загальне благо. А “Бібліоміст” допоміг видати книжечку. А щодо ціни на книжечку, то це для того, щоби книгозбірні спробували “пройти весь шлях” “придбання” її електронного варіанту. А з видавцями ми обговорювали можливі принципи ціноутворення та інші питання. Ми аж ніяк не диктували, як це робити. Ми разом шукаємо підходи і шляхи. І так, видавці – партнери УБА та бібліотек. А тепер про інший аспект. Де УБА брати гроші на свою діяльність? Якщо такі автори, як ми, передають УБА свої права на видання, то, якщо видання куплять, в УБА будуть гроші, щоби, наприклад, розіслати видання, чи листи, чи придбати папір тощо.
Ось Ви тут бібліотекарі. Бачили багато піратів і ведете переговори з легальними агрегаторами контенту. Шановні фахівці, я знаю в Мережі сайт – http://buklib.net/component/option,com_frontpage/Itemid,1/ Сайт, як сайт. Нічого особливого. Містить багато корисних е-книг. Читай, копіюй і роби роздруківки. За використання наявних там е-книг грошей не треба платити. Я завжди вважав, що цей сайт створений за кошт певного благодійного фонду. І я ним вже досить давно користуюсь. Хто скаже, це – легальний агрегатор контенту, чи може також піратський сайт?
Чесному і правдивому: спасибі за посилання, використаємо: бібліотека скоріш за все підпільна. Подивіться самі на контакти: Icq498263223@gmail.com, викликає “довіру”, ні? Подивіться на вихідні назви книги (вірніш, ні їх відсутність: щоб не можна було ні знайти, ні позиватися?): Iсторiя культури:Підручник
і т.п. Точніше: зроблю запит на кілька видавництв, щоб зрозуміти легальність.
Спасибі за посилання, пропоную на сайті УБА сторінку “Чорні (нелегальні) біблотеки в Інтернет: НЕ РЕКОМЕНДУЄМО”. Готова наповнювати, долучайтесь.
@ «Могилянська бібліотекарка» – Цікаву маєте пропозицію. Але непогану пропозицію запропонував і «освітянин». Бо найкраще вирішення цього питання – це законодавче. Бо у таких масових процесах, як цей, ніякі групи швидкого реагування ніколи не вирішать проблему.
Ще рік тому сайт http://knig.org.ua/page/223 повідомив про те, що компанія “Amazon” оголосила про відкриття бібліотеки електронних книг. Тепер власники її фірмової “читалки” і користувачі програми Kindle можуть орендувати цифрові видання з більш ніж 11 000 бібліотек в США. Користуватися сервісом можна на будь-якому пристрої, де встановлена програма Kindle. Тобто, як бібліотечними, так і власними пристроями користувачів бібліотек.
Щоб взяти електронну книгу напрокат, потрібно зайти на сайт бібліотеки з підтримкою системи OverDrive, ввести дані читацького квитка, вибрати книгу з каталогу і натиснути на кнопку Get For Kindle (“Отримати для Kindle”). Після цього користувача перенаправлять на сайт Amazon.com, де він повинен увійти в свій обліковий запис і вибрати спосіб отримання книги – по Wi-Fi або USB. Книги видаються на обмежений термін, звичайно не більше двох тижнів, після чого видаляються з цифрової колекції Kindle” користувача бібліотеки. Все це безкоштовно для користувача і бібліотеки.
Для тих відвідувачів цього блогу, хто заздрить авторам книг варто знати, що авторські відрахування зазвичай складають 5-12% від сумарної вартості тиражу книги в оцінці видавництва. А решта, тобто 85-95% забирає саме видавництво. А потім до відпускної ціни видавництва шаленні накрутки 100-300% від видавничої вартості книги роблять продавці книг. Між іншим, є малі видавництва, які виплачують гонорар авторськими екземплярами :). Буває і так, що видавництво не поспішає ділитися з автором грошима і ухиляється від своїх зобов’язань :).
Не реклама! 🙂 Для тех, кого интересует посредничество в доставке электронного контента, предлагаю иметь ввиду одну книгу: Юрасов А.В. Основы электронной коммерции. Учебник для вузов. – М.: Горячая линия (издательство). Телеком, 2008. – С. 480. – ISBN 978-5-9912-0013-4. Этот учебник широко используют много вузов России, например: МГИМО, МГУЭСИ, Новосибирский государственный университет, Уральский институт экономики управления и права. Используется эта книга и в Европе (University of London, University of Nicosia). Знают о ней и в США (Nova Southeastern University). Этот учебник переиздается с 2003 г. и получил высокую оценку специалистов, последнее издание датировано 2008 г. Ряд материалов данного учебника перепечатывается в научно-популярных журналах России и зарубежья («Журнал Цифровой Цивилизации DIGITAL», Глобальная хроника электронной коммерции и т.д.). Имеется эта книга и в Киево-Могилянской академии.
Друзі! Завтра – весна! А там і до літа мало чекати 🙂 Тому і захотілося запитати у Гугелка про морозиво. Я запитав, а він відповів. Серед іншого вказав на ось цю адресу – http://ua.convdocs.org/docs/index-119279.html . Довідався, що морозиво містить понад 100 корисних речовин для організму людини! І водночас зрозумів, що ще більше в NETi є піратських сайтів. Стільки доступних інформаційних матеріалів! Але, раптом – нелегальні? Бо щось дуже підозріло, що усі надаються безкоштовно. Не пірати, а якійсь волонтери «Корпусу сприяння студентам» 🙂 Зізнаюсь, що від одногрупників цю свою знахідку я до ранку приховав. А до друзів-відвідувачів нашого блогу звертаюсь: допоможіть розібратися! 🙂 Так хочеться бути чесним…
26 лютого «ВП» сказала, що розташуванням цього посту фактично запрошує українські бібліотеки до налагодження роботи з агрегаторами контенту. Мовляв, таким чином УБА пропонує книгозбірням спробувати “пройти весь шлях” придбання у агрегатора електронного контенту для своїх зареєстрованих користувачів.
Згоден, що кожна бібліотека одного разу має зробити свій перший крок на цьому шляху. Та є питання: «А як бібліотека може знати, що той чи інший агрегатор «свій шлях» отримання усіх дозволів на таку діяльність вже має?» Чому агрегатори, маючи на увазі бібліотеки, як гуртових покупців контенту, не інформують їх про свої права і можливості? І насамперед про наявність у них ліцензії на право розповсюдження контенту взагалі, як виду діяльності, і того конкретного контенту який пропонується бібліотеці за угодою куплі-продажу.
А крім того, усі ми знаємо, що за законами торгівлі кожен продавець свій товар має пропонувати і навіть рекламувати потенційним покупцям. То чому цього не роблять сучасні українські агрегатори?
Я до «Пана Юрка»: А може наші вітчизняні агрегатори в даний час перебувають у тій стадії початкового формування і самоорганізації, у якій наша промисловість перебувала у буремні 90-ті роки? 🙂 Так званий «дикий капіталізм» так спотворював тоді нових власників заводів і фабрик, що було годі й сподіватись на зрозумілість, а тим більше прозорість і ясність усього, що відбувається? В Україні сьогодні навіть сама електронна торгівля ще не усталена і напівзрозуміла. То що говорити про електронну торгівлю електронним контентом? Та ще й в режимі on-line!
Тому нам потрібно дякувати деяким сміливим людям вже за те, що в умовах таких ризиків у цій справі вони беруться щось робити. І роблять, як вже вміють. Подякуймо піратам, котрі першими прорвали страх і легальним, котрі дають цій справі “людське обличчя”. Хтось з них на цьому шляху переможе, а хтось «загине». Хтось з переможців нинішньої доби колись може зіллється з іншим переможцем і утворять більш потужну українську компанію-агрегатора. І не потрібно дивуватись, якщо у конкурентній боротьбі за цей бізнес ми одного разу почуємо про перемогу тієї чи іншої транснаціональної компанії-агрегатора. Як не як, – глобалізація! А цей бізнес дуже легко вмить може стати світовим. І що цікаво, – без будь-якої шкоди для людей. Втім, – це тільки мої вечірні роздуми, не більше… Усім доброї ночі 🙂
Валентина Степановна, Татьяна Александровна! Вы там ближе к отечественным агрегаторам контента. Пусть ребята расскажут о себе, о своем информационном сервисе, достижениях и планах на будущее, почему они любят и уважают библиотеки, и о главном: эта любовь к библиотекам у них навсегда или… временно 🙂
Приєднуюсь до Рєзкого. Бачу, що з гумором та з філософським забезпеченням запровадження електронних читанок в українських бібліотеках справи краще в порівнянні з розумінням феномена агрегаторів контенту та особливо вітчизняних агрегаторів. Дійсно, хотілося би взнати про цих «бібліотечних двигунів ХХІ століття» більше. Шукала про це щось у пропонованій книзі, та не знайшла. Прикро. Тому адресую своє питання до модератора цього блогу: «Валентино Степанівно, дайте сюди на блог такий пост, бо дуже хочеться більшої обізнаності». Дякую.
Дякую «Danilko», дякую всім. Нам би побільше таких на блозі і в бібліотеках! А я до учорашнього додам. Друзі, майте на увазі, що «весь шлях придбання» електронного контенту бібліотекою передбачає два моменти: 1) власне куплю-продаж і 2) умови використання придбаного товару! Ліцензійна угода – це не платіжний документ, бо це лише документ, що фіксує умови використання отриманого внаслідок здійснення процедури куплі-продажу товару. Тому придбаваючи електронний контент, бібліотека повинна насамперед укласти угоду куплі-продажу. А вже на додаток, в силу зрозумілої нам специфіки товару (він бо – інтелектуальна власність) бібліотека має отримати від агрегатора ще й ліцензійну угоду. В ліцензійній угоді продавець-агрегатор має вказати насамперед своє право розпоряджатися контентом, що продається, а також зазначити відповідні обмеження для покупця, у тому числі термін використання купленого контенту і засіб примусового виконання вимог ліцензійної угоди – в разі необхідності.
Але, головні проблеми для українських бібліотек якраз у змісті угоди куплі-продажу електронного контенту. Тому що агрегатори пропонують купувати тільки так званий “доступ”. А казначейство сьогодні не розуміє, що це таке. Хто їх просвітить? Може УБА? Я уявляю собі такий розлогий лист-роз’яснення УБА, який і поставить крапку у розумінні цього питання в центрі і на місцях нашого Держказначейства. Дочекаймося 🙂
Колеги! Днями вже мине два тижні обговорень теми цього посту. П’ятдесят коментів! Поступово виясняється, що е-читанки зовсім не головне у справі використання е-книг у бібліотеках. Бо читати е-книги користувачі бібліотек технічно можуть і без таких пристроїв. Головне – в агрегаторах контенту! Бо від їх позиції і підходів багато чого залежить. А у нас в Україні навіть комп’ютерна програма Word такого слова як «Агрегатор» не розуміє. То може нам перейти до обговорення іншої теми, наприклад, – «Стосунки українських бібліотек з вітчизняними агрегаторами: з чого почати?». А ще краще: «Українські агрегатори контенту, хто вони?».
Так, так, так! Саме з цього бібліотекам потрібно почати! І одночасно – з Державним казначейством! Бо якщо бібліотеки будуть вважати, що доступ до е-контенту агрегаторів можна купувати так само як, скажімо, електроенергію чи доступ в Інтернет, то тим з нас, хто вціліє :), незабаром доведеться обговорювати тему «Стосунки бібліотек з правоохоронними органами: як це було». Перепрошую. : )))
Я помітив, що «Помічник Агрегатора» 27 лютого повідомив на блозі, що в США це працює за такою схемою: «Щоб взяти електронну книгу напрокат, користувачу бібліотеки потрібно зі свого домашнього ПК зайти на сайт бібліотеки з підтримкою системи OverDrive, ввести дані свого читацького квитка, вибрати книгу з каталогу і натиснути на кнопку…». Звертає на себе увагу той факт, що там між агрегатором контенту таким як «Amazon» і бібліотекою є посередник – система OverDrive. Маю питання до «МБ»: який посередник у такій ролі використовуєте Ви у НаУКМА при взаємодії з агрегаторами «ЦУЛ», «Касіопея» та іншими? Дякую.
Дивні речі інколи відбуваються в нашій УБА. На порталі УБА ще висить повідомлення про те, що 27 січня відбувся семінар Української бібліотечної асоціації за сприяння Гете-Інституту в Україні на тему «Організація електронної бібліотеки». Повідомляється також, що у роботі семінару взяли участь 30 бібліотекарів-членів УБА з бібліотек м.Києва, Київської області та м. Запоріжжя, а саме Національної парламентської бібліотеки України, ДНПБУ ім. В.О. Сухомлинського, Державної бібліотеки України для юнацтва, МСМБ «Молода гвардія», НБ НАУКМА, Центральної бібліотеки імені Н.Крупської для дорослих ЦБС міста Запоріжжя та ін.
Дякуючи модератору блогу УБА «Інновації» Валентині Степанівні Пашковій, ми маємо можливість обговорювати тут співзвучне питання: «Як бібліотека традиційна має співіснувати і співпрацювати з бібліотекою електронною?». Та чомусь ще ніхто не завантажив сюди допис із зазначенням: «Я, учасник семінару про електронні бібліотеки…». Чому так? І хто винен? Що робити? Просто «паралельні світи», не інакше 🙂
Щодо купівлі доступу – читайте про це в книзі, ми вважаємо, що в такий спосіб бібліотека не купує власне е-книгу, а надає послугу. Украінські видавці не дуже поки активні у царині е-книги. Наше завдання – допомогти ім зрозуміти, що бібліотеки – це великий і надійний ринок, за який варто поборотися… Проте бібліотекам треба розібратися у механізмах, розробити нові механізми. Вірно написали деякі коментатори, що і видавці знаходяться у нелегкій ситуаціі, створюючи нові моделі, розвиваючи новий бізнес. Щодо аагрегатора OverDrive у США, то про це див. у книжці. Добре, якщо після іі читання у вас виникне бажання запровадити щось і шукати відповіді на нові питання 🙂