Вы предлагаете инновационные услуги с креативным, то есть нетрадиционным, новым и разнообразным, использованием информационных и коммуникационных технологий (ИКТ) в целях социального и экономического развития своей общины?
Расскажите нам свою историю, примите участие в конкурсе и выиграйте 1 500 долларов США!
Премия за креативное использование ИКТ в публичных библиотеках — шестая по счету в нашей поразительной программе премий за инновации для публичных и общественных библиотек в странах с развивающейся и переходной экономикой.
Зайдите сюда, чтобы подробнее узнать об этой премии и том, как стать участником конкурса.
Программа EIFL по разработке инновационных проектов для публичных библиотек (EIFL-PLIP) реализуется при финансовой поддержке Фонда Билла и Мелинды Гейтс.
Cрок приема заявок: с 9 сентября по 30 октября 2013 г.
Креативное использование ИКТ в публичных библиотеках: 6-я премия за инновации EIFL-PLIP
11 Вересня, 2013 від libinnovate
Відповідей: 101
Известно, что EIFL – это международная некоммерческая организация, основанная в Европе с глобальной сетью партнеров по всему миру. Известно также, что она проводит широкий спектр программ, направленных на расширение доступа к знаниям. Работая в сотрудничестве с библиотеками в более чем 60 развивающихся и переходных стран в Европе, Африке, Азии и Латинской Америке, EIFL позволяет получить доступ к знаниям для образования, обучения, исследований и устойчивого развития сообщества. Так презентует себя EIFL.
Обратите внимание на слова: «…позволяет получить доступ к знаниям…» в 60 странах. Если, например, я расскажу этой корпорации о своем опыте использования ИКТ для библиотечного обслуживания людей в нашем городишке, то получу обещанные 12 тысяч гривен. Возможно… Но, очень возможно, что и ничего не получу. Но главное другое! Какая будет заслуга EIFL в том, что я уже сделал у нас в городишке? Да ровным счетом никакой! То-то и оно! 🙂
А по жизни я знаю одно железное правило: если кто-то очень хочет помочь библиотекам в какой-то стране или просто в городе в улучшении библиотечного обслуживания, то он помогает. А не выспрашивает о том, что уже сделано. Кто мне скажет, где и какие библиотечные ИКТ-проекты эта EIFL уже внедрила?
В качестве предупреждения для других! Вот что я нашел на сайте EIFL-PLIP, в разделе вопросов и ответов:
– Мы не будем рассматривать приложения, которые предоставляют только: 1) публичный доступ к интернету, 2) ИКТ навыков, 3) автоматизированных библиотечных каталогов и систем управления библиотекой, 4) оцифровка библиотечных фондов.
EIFL внедрила 39 библиотечных ИКТ-проектов: http://www.eifl.net/our-current-grantees только в публичных библиотеках, гораздо больше проектов с университетскими и научными библиотеками, с радостью поделюсь и этой информацией, если интересно.
В качестве предупреждения для других! Вот что я нашел на сайте EIFL-PLIP, в разделе вопросов и ответов:
– Мы не будем рассматривать приложения, которые предоставляют только: 1) публичный доступ к интернету, 2) ИКТ навыков, 3) автоматизированных библиотечных каталогов и систем управления библиотекой, или 4) оцифровка библиотечных фондов.
Дякую, Ірино! Дійсно, я прочитала за Вашим посиланням, що 39 проектів-переможців з різних країн світу вже отримали від EIFL аналогічні заохочення, тобто по $1500. Але, знову ж таки, це заохочувальна практика, а не грантова. Різниця між ними полягає у тім, що автори та виконавці бібліотечних ІТ-проектів витрачають на реалізацію своїх проектів свої власні кошти, або кошти громади, спонсорів тощо. А ця EIFL потім визначає переможців і надає визначеним переможцям такі премії. Тоді як більш-менш значний проект обійдеться в рази дорожче.
Я не нарікаю. Так, приємно отримати хоч якусь компенсацію. Та й морально приємно. Бо в країнах, котрі тільки-тільки розвиваються, і такі гроші – великі. І увага від міжнародного консорціуму приємна. Але, якщо з декількох тисяч учасників такі гроші отримають тільки декілька учасників, то роль і дяка EIFL – відповідна 🙂
Це те ж саме, якби я оголосила конкурс на кращий бібліотечний проект з використанням ІТ-технологій, а визначивши переможця з трьох чи п’яти тисяч учасників надала би переможцю 300 гривень премії. То яка була би моя участь у розвитку бібліотек? Я вважаю, що дуже слабенька :). Бо збурити п’ять тисяч бібліотек-учасників і виплатити заохочення тільки одному – користі мало. І трішки не чесно. Такі умови викликають у людей протестні настрої. Тому передбачаю невелику кількість учасників у таких акціях EIFL. А якщо так, то це тільки привід для EIFL заявити світові про себе таких гарних :). Вибачте, що на ніч про таке кажу.
Проекти, про які я писала, отримали річні гранти по 15 000 дол. США. Перелік переможців, які отримали нагороди, – нижче, і я згодна з Вами, пані Віро, що нижченаведені приклади це заохочувальна практика:
http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-1-economic-wellbeing
http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-2-health
http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-3-social-inclusion
http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-4-open-government
http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-5-women-girls
Але в цих описах ІТ-проектів йдеться про поширення успішних практик бібліотек, не EIFL. І це не привід для EIFL заявити світові про себе таких гарних, а мотивація шукати фінансування, щоб підтримати ще більше гарних бібліотечних проектів шляхом надання грантів (ми постійно шукаємо кошти на підтримку нових бібліотечних проектів). Щодо кількості учасників, це вже шоста нагорода, отже, попит існує.
Интересная дискусия. Но же конкурс и есть конкурс. Если можно получит премию за то,что я делаю, почему неисползовать шанс? А если мне нечего представить, то я бы подумала почему, прежде чем ворчать. Кстати в списке победителей премии уже есть две украинские библиотеки – http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-3-social-inclusion и http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-4-open-government
А чому це така поважна міжнародна організація, що якби дуже піклується про відкритий доступ до знань в усьому світі, не розповсюджує зібраних у такий спосіб проектних рішеннях на інші бібліотеки країн, що розвиваються? Де зібраний ними банк інновацій? Де ретельні рекомендації на усіх мовах? Нічого нема! Є тільки шість абстрактних «напрямків». Виходить так, що десятки бібліотек так званого «третього світу» здогадались про деякі прогресивні речі для своїх бібліотек, і наодинці реалізували у себе такі проекти, а EIFL зібрав такий їх досвід з усього світу і закрив у шухляді свого столу. А за такі свої дії «відкупився» від ймовірних посягань власників авторських прав сумою у $1500. Отаке місіонерство! Я проти!
За всіма лінками, які я викладала, якраз і містяться детальні описи проектних рішень бібліотек країн, що розвиваються, – банк інновацій, про які Ви пишете. Шухляд (закритих чи відкритих) у нас немає. На жаль, мова, на разі, лише англійська, треба з чогось починати, і сподіваюся, з часом розженемося до 100 найбільших мов світу 🙂 Вже маємо такий досвід за іншою програмою, ми підготували довідник і онлайн курс з авторського права для бібліотекарів, які наші партнери переклали на сім: http://www.eifl.net/eifl-handbook-copyright-and-related-issues і вісім мов: http://www.eifl.net/copyright-for-librarians.
Комп’ютерне аматорство українських бібліотек і бібліотекарів під акомпанемент закордонних «сурмачів» 🙂 справа також доцільна. Але й переоцінювати її значення не варто. Бо як з окремих піщинок не вибудувати храм, так і з окремих вдалих аматорських ІТ-рішень бібліотеки не побудують свою сучасну глобальну ефективну корпоративну інформаційно-телекомунікаційну систему, котра прийшлася би до душі усім її безпосереднім користувачам.
Тому дуже приємно, що в нашій країні в ці самі дні, а саме вчора, в Києві за участю представників провідних ІТ-компаній України та зарубіжжя відбувся Український аутсорсинговий Форум – масштабний комунікаційний захід для лідерів ІТ-сектору. І хоча цей захід відбувся під патронатом МОНУ, бібліотеки можуть бачити у цьому заході і свій інтерес. Бо бібліотеки, як і школа, генерують у суспільство знання. І тому разом з освітянською системою можуть напрацьовувати свої глобальні ІТ-проекти. Чого я особисто щиро бажаю обом нашим відомствам.
Друзі, а чи вірить хто з вас, що одного разу хтось з учасників цього міжнародного конкурсу отримає від EIFL повідомлення примірно такого змісту: «Шановна пані така то, EIFL розглянуло запропоноване Вами проектне рішення додаткового бібліотечного сервісу на основі використання сучасних айті-технологій і дійшло висновку, що воно є патентно-спроможним, бо має всі ознаки винаходу; EIFL рекомендує Вам зареєструвати цей свій винахід у встановленому порядку і буде сприяти Вам у цьому»? У мене особисто такої впевненості немає. Бо сам стиль поведінки EIFL в організації цього конкурсу не дає підстав в таке вірити. Припускаю, що я помиляюсь. Тому цікаво було би вислухати тут на блозі думку члена президії УБА пана Васил’єва, котрий краще від нас розуміється на патентному праві. То як, попросимо? 🙂
Перепрошую, але я досі не розумію, в чому проблема “стилю поведінки EIFL в організації цього конкурсу”. І, боюся, що повідомлення від EIFL пропонованого Вами змісту навряд чи хтось колись отримає. В нас немає можливостей здійснювати патентно-інформаційний пошук, оцінювати новизну, сприяти, тощо. І, на разі, ідеться про послуги, які бібліотека вже надає з січня 2010-го року, навряд чи, подана 2013-го року заявка на патент, яка описує трирічну історію публічних послуг, має шанси.
Інколи певній корпорації не вистачає власних ідей для забезпечення ефективності свого бізнесу. Тоді вона шукає такі ідеї зовні. Є способи легальні, а є способи не легальні. Промислове шпигунство – що це?
Промислове шпигунство – це різновид економічного шпигунства, якому властиве одержання інформації, що цікавить одну або декілька фірм. Промислове шпигунство – це діяльність із незаконного добування відомостей, що становлять комерційну цінність. Отже, для бізнесу промислове шпигунство – це спосіб конкурентної боротьби. Суб’єктом економічного шпигунства, тобто стороною, що здійснює активні дії, можуть бути як окремий підприємець, фірма, так і просто людина що погодилась здійснювати таку діяльність; іншими словами – фізична або юридична особа. Детальніше – там: http://www.personal.in.ua/article.php?ida=451 /
Інколи це важливо знати 🙂 Та це не про EIFL, а просто так, до скарбнички досвіду.
До «Сальвії»: дійсно, що Ви маєте на увазі, говорячи про «стиль»?
До «Ірини Кучми»: Ми тут так зрозуміли, що пані Ірина Кучма є координатором цього проекту, чи якимось іншим чином дотична до нього. Якщо це так, то маємо своє запитання до пані І.Кучми: Скажіть, будь ласка, з яким переліком публічних бібліотек Ви співпрацюєте за цим проектом EIFL PLIB? Та чи працюєте Ви з конкретними бібліотеками взагалі? Якій публічній бібліотеці Ви запропонувала запровадити конкретні проекти-переможці цього конкурсу?
Так, я працюю в EIFL, але в іншій програмі – Відкритий доступ до наукової інформації (з науковими та університетськими бібліотеками, редакціями наукових видань, тощо). Мої колеги з програми для публічних бібліотек працюють з 39 бібліотеками в 23 країнах (перелік тут: http://www.eifl.net/our-current-grantees) та з 16 бібліотеками, які отримали нагороди за впровадження інноваційних послуг (http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-awards), серед них дві українські бібліотеки: Луганська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Горького та Центральна бібліотека ім. М.Л.Кропивницького ЦБС для дорослих м.Миколаєва. Щодо запровадження ідей переможців, я попросила своїх колег написати відповідь тут.
Хто мені скаже, чому цей конкурс проводиться в цілому по світу? Це ж сотні тисяч бібліотек і мільони бібліотекарів з усіх континентів! Як такій “араві” дати раду? Це ж неможливо! Чому б не змагатись по країнам? Бібліотеки Кенії змагаються між собою, Уганди – між собою, а бібліотеки України – між собою і так далі. А то взяли такий неосяжний дапазон країн! Як співставляти їх бібліотечне раціоналізаторство? Що комусь на часі то для інших пройдений етап. Якась повна нісенітниця! Вибачаюсь, канешно, я ще вчора хотіла запитати, але не наважилася. Ну чому? Чому?
У попередніх нагородах визначали переможців континентів – Азія, Африка, Латинська Америка і Східна Європа. І було по кілька переможців в межах одного континенту.
Ірині Кучмі про стиль EIFL, який мені не подобається.
Переглянула наведені за наданими посиланнями приклади впровадження креативних ІКТ у бібліотечну практику в країнах світу. Звертає на себе увагу те, що усі вони прикладного характеру. Тобто стосуються надання певної інформації тій чи іншій соціальній групі населення з використанням комп’ютерів. Тобто, у кожному наведеному прикладі йдеться не про «нетрадиційне» і не «нове» за своїм принципом використання ІКТ, а про звичайне. А у оголошенні – інакше.
Далі: Оголошують, що «мы не будем рассматривать приложения, которые предоставляют только: 1) публичный доступ к интернету, 2) ИКТ навыков». А потім оголошують переможців, котрі запропонували проекти саме такого змісту.
І взагалі, чому в Україну, що має 18 тисяч публічних бібліотек, оголошення про цей світовий конкурс дуже великої корпорації EIFL прийшло через цей скромний приватний бложок? Чому, наприклад, не через сайт УБА і не до президії УБА? Чому не через персональні запрошення до керівників публічних бібліотек, чи до виконкомів місцевих рад та мерій міст?
Все це – стиль. Основою такого стилю є неповага до бібліотек і бібліотекарів. Якщо хочете, то це їх спроба приниження. Бо лізти в нашу країну зі спокусою $1,5 тис. не чемно. Бо це те ж саме, якби благодійник до будинку пристарілих з наповненням півтори тисячі осіб прийшов з троячкою гривень. Якщо менеджмент цієї компанії такий убогий, то зрозумілим є її «успіхи» в наданні доступу нашим університетам до електронних журналів, котрі ця компанія зібрала на своїх серверах. Тому на такий «стиль» хочеться відповісти: «Геть від України! Повертайтесь вихованими!».
Правильно, “Елка”!
Действительно, сложно понять организаторов этого конкурса. Такое количество и такая пестрая «галерея» стран! Все они никак не могут соревноваться в одной «весовой категории». Для тех, кто этого еще не понял, приведу список стран-участников.
Афганистан, Албания, Алжир, Ангола, Антигуа и Барбуда, Аргентина, Армения, Азербайджан, Багамские острова, Бахрейн, Бангладеш, Барбадос, Беларусь, Белиз, Бенин, Бутан, Боливия, Ботсвана, Босния и Герцеговина, Болгария, Бразилия, Буркина-Фасо, Бирме, Бурунди, Камбоджа, Камерун, Кабо-Верде, Центральноафриканская Республика, Чад, Чили, Китай, Колумбия, Коморские Острова, Демократическая Республика Конго, Республика Конго, Коста-Рика, Кот-д’Ивуар, Хорватия, Куба, Джибути, Доминика, Доминиканская Республика, Эквадор, Египет, Сальвадор, Экваториальная Гвинея, Эритрея, Эстония, Эфиопия, Фиджи, Габон, Гамбия, Грузия, Гана, Гренада, Гватемала, Гвинея, Гвинея-Бисау, Гайана, Гаити, Гондурас, Венгрия, Индонезия, Индия, Иран, Ирак, Ямайка, Иордания, Казахстан, Кения, Кирибати, Косово, Кувейт, Кыргызстан, Лаос, Латвия, Лесото, Ливан, Либерия, Ливия, Литва, Македония, Мадагаскар, Малави, Малайзия, Мали, Мальдивские Острова, Маршалловы Острова, Мавритания, Маврикий, Мексика, Федеративные Штаты Микронезии, Молдова, Монголия, Черногория, Марокко, Мозамбик, Намибия, Науру, Непал, Никарагуа, Нигер, Нигерия, Северная Корея, Оман, Пакистан, Палау, Палестина, Панама, Папуа-Новая Гвинея, Парагвай, Перу, Филиппины, Польша, Катар, Россия, Румыния, Руанда, Саудовская Аравия, Самоа, Сан-Томе и Принсипи, Сенегал, Сербия, Сейшельские острова, Сьерра-Леоне, Словения, Соломоновы Острова, Южная Африка, Сомали, Шри-Ланка, Сент-Китс и Невис, Сент-Люсия, Сент-Винсент и Гренадины, Судан, Суринам, Свазиленд, Сирия, Таджикистан, Танзания, Таиланд, Тимор-Лешти, Того, Тонга, Тринидад и Тобаго, Тунис, Турция, Туркменистан, Тувалу, Уганда, Украина, Объединенные Арабские Эмираты, Уругвай, Узбекистан, Вануату, Венесуэла, Вьетнам, Йемен, Замбия, Зимбабве.
Всего свыше 150 стран мира в одном “котле”!
Сальвії: Дивуюся… Ви, звичайно, маєте право мати власну думку та її висловлювати… Проте, чому Ви так зверхньо, у такому стилі? Якщо Вам не подобається, можете не брати участь у конкурсі… Інформацію про будь-які конкурси бібліотеки мають шукати самі… Давно пройшли часи “разнарядок” і патерналізму. Професіоналізм бібліотекарів проявляється також і у вмінні знаходити інформацію, це – майстерність фандрейзингу.Ніхто не буде писати індивідуально до 18 тисяч директорів публічних бібліотек, щоби запропонувати їм гроші. Професіоналізм й у тому, щоби не ображати інших, коли Ви висловлюєте свою думку.
RE: «Сальвии» и «Анатолию» –
В одной из своих миниатюр Михаил Жванецкий говорит: «…там мы как белые вороны, как черные зайцы, как желтые лошади. Мы непохожи на всех. Нас видно. Мы агрессивны. Мы раздражительны. Мы куда-то спешим и не даем никому времени на размышления. Мы грубо нетерпеливы…»
В точку! Мы грубы и нетерпеливы… Ребята, давайте жить дружно! 🙂 Никого не нужно проганять. Пусть «лезут» в Украину целоваться 🙂 Лишь бы «с мечом» к нам не шли 🙂 И о приведенном сравнении: да если бы у нас хотя бы миллионов десять сердобольных людей пришли к воротам интернатов с «троячкой» в руках, то у нас была бы совсем другая страна.
Вчера в Интернете прозвучало сообщение о том, что с помощью врачей какой-то скорой помощи кому-то будут бесплатно вручать таблетки «Правдогон» и витамины «Правдорубин», развивающие зоркость глаз, твердость руки и смелость для адекватного описания действительности. Вижу, что «Сальвия» уже этими таблетками и витаминами подпиталась :). Уважаемая «Сальвия», подскажите адресок 🙂
RE “ВП» – Будьте прозорливі! Корпорація EIFL зараз не гроші пропонує бібліотекам, а пропонує їм направляти описи своїх досягнень у використанні ІТ-технологій. І, до речі, їх не цікавить власне тисячі наших простуватих описів, про отримання котрих вони навіть не повідомляють учасникам. А можливо і не усі їх читають. Погляньте, вони навіть статистику учасників з нашої країни нам не повідомляють. Тримають «за дурака» :). Бо їх цікавлять тільки поштові адреси українських бібліотек. Адже наразі EIFL формує «портфель потенційних замовників» з усього світу для свого майбутнього платного сервісу цим бібліотекам. Трішки зачекаймо і вони будуть щодень нав’язливо пропонувати нам передплату на колекції електронних видань. Задорого! Не сумнівайтесь! Та не ображаймось надто. У них – просто бізнес! А у нас бібліотеки – соціально-гуманітарний інститут суспільства. І дай Боже, щоб у такому статусі наші бібліотеки залишались…
Анатолію, дякую за перелік. Я його вже опрацювала і вирахувала, що у цьому конкурсі EIFL Україна змагається тільки з 20 європейськими країнами. Ось вони: Армения, Азербайджан, Беларусь, Босния и Герцеговина, Болгария, Хорватия, Эстония, Грузия, Гренада, Венгрия, Косово, Латвия, Литва, Македония, Молдова, Черногория, Польша, Россия, Румыния, Сербия, Словения. Про їх чисельність я мовчу -).
Дійсно, виглядає краще. Та все одно, не дихає особливим розумом і такий маркетинг корпорації EIFL, якщо його дійсно покладено в основу цього конкурсу. Бо і в такому випадку маємо також дуже різні бібліотеки. І надто велику їх кількість. І конкурс проводиться в один етап. Тому легко повірити у версію дописувачки «Розсудливої». Бо таке дійсно у сьогоднішньому реальному світі є. Наприклад, банки: спочатку збирають якби матеріали опитувань, а потім закидають нас своїми комерційними пропозиціями. І смішно, і образливо.
Шановні! На часі – відійти від радянського/сталінського способу мислення! Адреси бібліотек збирають? Це – закрита інформація? Збирають наші передові думки щодо нових технологій в бібліотеках? Наші? ХХІ століття вже тут! Подивіться, що роблять справді передові книгозбірні у світ! Порівняйте зі своєю книгозбірнею! Подивіться правді у вічі! Нам треба вчитися і вчитися… навіть думати по-іншому. Якщо вам не подобається конкурс – не беріть у ньому участь! Це так просто!
ВП!
Адреси наших бібліотек вони таки збирають, і це дійсно не заборонено.
А чому Ви важаєте, що у наших бібліотекарів немає передових думков?
Ця фірма EIFL так не вважає 🙂 Повірмо їй 🙂
Друзі бібліотекарі! Для того, щоб краще зрозуміти «що є що» у світі маркетингу просування своїх послуг тим чи іншим бізнесом, прочитайте таке. В «Українській правді» промайнуло повідомлення про те, що українське Міносвіти уклало угоду з ТОВ “Євромедіа Компані” на пропагування системи освіти України в засобах масової інформації Казахстану та Грузії. Про це пишуть “Наші гроші” з посиланням на “Вісник державних закупівель”. Вартість угоди становила 5,81 мільйона гривень. Як пише видання, замовлено зйомку та розміщення шести випусків інтелектуально-розважальної телепрограми у кожній з країн. У телепрограмі мають змагатись випускники шкіл, а призом буде навчання в українському вузі. З урахуванням цієї закупівлі, “Євромедіа Компані” за два роки отримало підряди від Міносвіти Дмитра Табачника на 17,03 млн. гривень. Не важко перевести ці 17 мільонів гривень у їх долари. І порівняти з двома преміями по $1,5 тис. Ось таких грошей вартує інколи просування своєї послуги в інших країнах.
Бібліотекарці Ганні:
Приємно за таку уважну бібліотекарку з якогось навчального закладу 😉 Але, якщо ця шановна фахівець бібліотечної справи працює у публічній бібліотеці, то мій подвійний перфект такій уважній людині! Так, МОНУ – рулює у ІТ-забезпеченні освітянської ланки. Це факт. Та й університети у нас не скривджені увагою у цьому розумінні. А публічним бібліотекам потрібно жвавіше підтягуватись 🙂
І взагалі, шановні працівники публічних бібліотек, чи не здається Вам, що ви «сіли не у ті сани»? Вибачаюсь 🙂 Бо Ви ж несете у суспільство насамперед знання, а вже потім – культуру. То чому ви досі не у нашому відомстві? Незрозуміло. Може настав час перезавантаження: музеї – культурі, а бібліотеки – освіті! Адже у нашому суспільстві, як і в усьому світі, поступово набирає силу гасло «Освіта впродовж життя»; а за таких обставин публічні бібліотеки – це «криниці знань» для людей віком від шкільного-університетського – до останнього дня життя. Вони мають стати справжніми Народними Університетами! Та поки що все зовсім не так. На превеликий жаль…
Усім! Усім! Усім! Усім, хто вже долучився до конкурсу креативних бібліотечних ідей, запропонованого корпорацією EIFL, усім хто свої креативні ідеї тільки-тільки формулює та усім хто сьогодні вже креативно мислить але свої креативні ідеї ще не встиг занотувати! Усім, хто вірить у своє креативне майбутнє! Шановні колеги і колежанки! Давайте зберемо разом усі наші креативні бібліотечні ідеї та проекти, що вже надіслані до закордонного офісу корпорації EIFL! Додамо до них ще й ті, що сьогодні готуються до передачі EIFL. І все-таки зберемо їх десь в одному місці, мабуть у виконавчому офісі УБА! Хоча й наш офіс поки що в екзилі 🙂 та все одно це надійне місце, це міцний схрон що витримає будь-які намагання до викрадення нашого найкреативнішого креативу :). Не боячись і не соромлячись нікого, проголосимо свою заповітну мету такого заходу. А мета у нас одна: сприяти розповсюдженню наших креативних бібліотечних ідей і проектів на усіх теренах України. Не перекладайте це на компанію EIFL. Її турботи у цьому в 150 разів більші. А УБА це зробить залюбки! 🙂
RE “Анатолій Ілліч”: Помиляєтесь, пане Анатолію!
Вже у достатньо багаточисельному загалі публічних бібліотек в Україні функціонують Університети третього покоління. Старші за віком та люди похилого віку мають можливість вчитися у таких університетах. І це діє вже не перший рік. Справляємось. Втім, пропозиція Ваша мені особисто подобається. І зарплатня у ваших бібліотеках більша. “Сани” у нас хороші, та “коні” у нас неохочі до швидкої їзди 🙂 Ви мене зрозуміли, так? 🙂
@==«Справжній член УБА»!
А Ви, колего, не надто завищуйте можливості УБА! А головне – бажання УБА збирати і розповсюджувати креативні ідеї та розповсюджувати їх у бібліотечному середовищі України. Тільки не ображайтесь передчасно. На сайті УБА завантажено оголошення про те, що 19 вересня 2013 р. Українська бібліотечна асоціація спільно з Гете-Інститутом в Україні проведе семінар для членів УБА на тему «Нові бібліотечні послуги». Здавалося би, – УРА! Це те, про що ви вчора сказала. Та не спішіть з висновками! 🙂 Не одівайте поспіхом «рожеві окуляри» :).
Бо у оголошенні записано, що про досвід України і закордону щодо інноваційних послуг в бібліотеках розкаже тренер Олена Башун, канд. пед. наук, менеджер тренінгових центрів програми «Бібліоміст». І зробить це, увага!!!!! —— за 35 хвилин——!!!!!! У ці ж 35 хвилин увійде також її розповідь про перспективи у цьому питанні. І не тільки Українські! Про закордонні перспективи також! А потім ще цілих 15 хвилин (11.15 11.30) учасники семінару будуть обговорювати зміну парадигми розвитку бібліотек на основі теорії бібліотеки 2.0 з пріоритетним розвитком інноваційних послуг для користувачів і одночасно дивитись презентацію. Про надання матеріалів цього семінару бібліотекам цей “гегемон” українських бібліотек не каже ані слова.
Хотіла би я бути присутньою на такому епохальному семінарі. Та зась: запрошують тільки членів УБА. Виходить що поки офіс УБА в екзилі, члени УБА збираються підпільно. Та від німців (Гете-Інституту) в УБА секретів немає. Як же тут зорієнтуватися простому бібліотекарю?…
Уважаемые библиотекари! Об инновациях в своей работе проявляете заботу не только Вы, заботятся об этом и другие – каждый на своем рабочем месте и в своей отрясли. Вот прочитала в новостях «УНИАН» ( http://kiev.unian.net/rus/detail/10078 ) о том, что в киевских автобусах, троллейбусах и трамваях теперь будут считать пассажиров. Как рассказал замдиректора по развитию КМДА Николай Колотов, счетчики необходимы, чтобы оценить загруженность транспорта. Очень скоро салоны столичных трамваев, троллейбусов и автобусов начнут оснащать счетчиками пассажиров. Этим занимается фирма, выигравшая тендер на разработку транспортной схемы Киева. На это уже выделены деньги. Обратите свое внимание на этот креатив. У Вас в библиотеках читатели как те же пассажиры: пришел – обслужился – ушел. И каждый такой «клиент» может быть адекватно прокалькулирован. Если, конечно, все делать честно. Но если у нас библиотекари – «совесть нации», то беритесь и считайте! И приводите экономику библиотек в порядок, ближе к здравому смыслу.
Хочу відповісти «ВП»
Чому Ви слово «патерналізм» так мимохіть наповнюєте негативним змістом? Ви ж бо знаєте, що за визначенням патерналізм (лат. paternus – батьківський), суть позитивне за походженням і усім своїм змістом. Публічні бібліотеки в Україні – це похідна від гуманістичної сутності нашої держави ще з часів Запорізької Січі. І отримання незалежності нашою державою нічого не змінило. В негативний бік. Навпаки, наша держава ставши незалежною, може посилити своє материнське (патерналістське) піклування про все, що підпадає до державного сектору регулювання. Наші публічні бібліотеки – у тому числі. Так само як школи, дошкільні навчально-виховні заклади, довкілля, культура тощо. У Конституції України це визначено окремою статею, де є запис «Україна – соціальна держава». А сучасна Вікіпедія дає нам такі визначення патерналізму: «1) благочинна діяльність, спрямована на задоволення інтересів трудящих; 2) піклування держави про своїх громадян; 3) переконання в тому, що держава, уряд зобов’язані забезпечувати потреби громадян за рахунок держави, брати на себе всі турботи про них».
Ось вгляньтесь, Ви особисто – також патерналістка :), бо охоче послуговуєтесь підвищеною увагою до вашого освітнього рівня доктора наук та закордонними грантами. То чому Ви відкидаєте, як норму, піклування нашої держави про українські публічні бібліотеки? Піклування держави про бібліотеки – це опосередкована через держбюджет форма самопіклування громадян про свої бібліотеки. Концентрований позитив!
Дякую «просто колежанці». Завдяки Вашому прикладу і я також вчиталася в деякі повідомлення сайту УБА. Зокрема і про 13-й раунд конкурсу співпраці бібліотек з місцевими громадами від програми «Бібліоміст», що опубліковано 6 вересня. А там йдеться про те що «…бібліотеки є потужними партнерами для поширення інформації щодо профілактики ВІЛ/СНІД, туберкульозу, тютюнової, алко- та нарко-залежності серед населення». А з іншого боку там йдеться також про те, що «…проекти громадської участі, ініційовані бібліотеками, в рамках конкурсу мають у повній мірі відповідати потребам співпраці бібліотек, установ охорони здоров’я, і у такому напрямку, як РОЗРОБКА КОНТЕНТУ та інших інформаційних ресурсів для громади з питань охорони здоров’я та здорового способу життя».
Розумію так, що на сьогодні вже є такі учасники цього конкурсу, котрі розробили такий контент. І корпорація EIFL усі їх напрацювання такого контенту отримала. То чому EIFL не ділиться отриманим контентом з рештою українських бібліотек, котрі виявились не такими спритними? Премію бібліотеки-учасниці можуть і не отримати, а поділитися таким своїм надбанням з іншими не заперечували б. Тож затримка – за EIFL. Чи не так?
До пані «Варто знати» (вчора) =
Ви звертаєте нашу увагу на те, що просування своїх послуг на чужій території вартує певних коштів. І наводите приклад про наш Міносвіти. І натякаєте на те, що і корпорація EIFL дбає про те ж саме. І що ж? З такої причини українським бібліотекам радите не співпрацювати з цією корпорацією? 🙂 Тренд вашої думки не прогресивний :). Це я Вам цілком впевнено. І як на мене, не заслуговує уваги. Співпрацювати потрібно! Шкоди від цього не буде. Ну й що, як не виграєте конкурс? А користь для свого розвитку цілком ймовірна. Ви хоч тиждень на рік подумаєте про бібліотечні інновації! Невже це погано? Купуючи, скажімо, в магазині моркву Ви ж не обтяжуєте себе прикрою думкою про те, що створюєте прибуток певній агрофірмі 🙂 Якщо буде «зустрічний рух», то виграють обидві сторони цього процесу.
Коллеги! Посмотрите что я нагуглила! )))
Электронные ресурсы корпорации EIFL состоят из:
– База данных периодической печати EBSCO;
– База данных журналов Cambridge Journals Online;
– База данных справочных изданий Oxford Reference Online;
– Директория журналов открытого доступа DOAJ;
– База данных по медицине и здравоохранению HINARI;
– База данных EastView
Украинского языка там нет и не скоро будет.
Боюсь, что не скоро наши “публички” станут клиентами EIFL.
Значит сегодня она помогает нашим библиотекам просто так.
Так давайте же БУДЕМО СВІДОМІ ЦЬОГО! 🙂
Да! Забыла дать ссылочку. Вот –
Натисніть, щоб отримати доступ до eifl_resources_osh.pdf
Цікаве питанячко підняли: бібліотечний патерналізм. Моя думка така: патерналізм може бути присутнім там, де людина чи фірма має прибуток від своєї діяльності, але при цьому вимагає для себе певних преференцій від суспільства. Українські бібліотеки – не такі. В усякому разі – наші публічні бібліотеки. То про який патерналізм йдеться?
Так кляте сьогодні «радянське суспільство» створило з нуля цілу мережу добротних бібліотек і могло їх утримувати оснащеними укомплектованими, теплими і охайними. І давати бібліотекарям хорошу зарплатню. А на селі – і житло. І усе це – за ту важливу соціальну функцію, котра на бібліотеки покладалася суспільством і котру бібліотеки повноцінно виконували. І це в умовах коли, як казав В.Чорновіл, «90% прибутків Україна віддавала до московської кишені».
Вже 20 років не віддає! Де ті кошти? Чому їх не вистачає для утримання бібліотек? І чому це дехто з вітчизняних «бібліотечних авторитетів» збурює суспільство темою так званих «патерналістських настроїв» наших бібліотекарів? Звідки ж бібліотека візьме кошти? З того давно поламаного ксерокса? Не смішіть! Чи може з бібліографічного обслуговування комерційних банків? Навіть не смішно! Чи може нам у книгосховищах створити склади насіння квітів і овощів і продавати людям на потребу? 🙂 Не дразніть дурницями! І свіяки для церкви бібліотеки не повинні бути вимушені продавати! Не робіть з бібліотек профанацію!
Бібліотека, як дівка на виданні, повинна бути сита і добре ухожена. І має бути привабливою. У кожній родині! Навіть якщо батьки живуть впроголодь. Бо худа, слабка, неграмотна і у лахмітті вона точно не звертатиме на себе жодної уваги 🙂 , і родина не матиме перспективи свого подальшого розвитку; життя у такої родини незабаром припиниться.
RE «Наталье-3» от 12.09
Вот Вы говорите: «конкурс – есть конкурс». Правильно. Но почему же я должна «фандрайзить» :), чтобы найти информацию об этом конкурсе? Кто кого должен искать? Они что, нелегалы какие-то, что ли? Привыкли через подворотню действовать. А оказывается есть адрес в Киеве. И человек есть. Или все-таки весь «прикол» как раз и состоит в том, чтобы потом сказать: «Мы не виноваты, библиотеки почему-то сами нам присылают и присылают свои креативы». Вспомните, даже пресловутые мошенники Гербалайф и господин Мавроди так не делали! 🙂 По-вашему и того, кто тут с иронией говорил о своем «конкурсе» с премией размером 300 гривен, я тоже должна найти и обаять своими проектами? Почему Вы вторите «ВП» и ратуете за нашу разобщенность в действиях что касается распространения креативных идей и проектов в наших библиотеках? Когда же мы в конце концов станем выступать как единая согласованная сила?
До «ВП», чи може до Ірини Кучми:
Якщо гроші – з благодійного фонду Біла і Мелінди Гейтс, то при чому тут корпорація EIFL? Яка її роль у цьому конкурсі?
І ще: маю свої два слова про патерналізм.
В усьому світі держава дотує свій аграрний сектор; і це не вважається патерналізмом. У нас дотується метрополітен; і це не вважається патерналізмом. Слава богу, влада нас не зобов’язує самотужки виконувати ремонт міських доріг; і наші вимоги щодо покращення їх стану не вважає патерналізмом. Можу навести ще і ще багато таких прикладів.
Патерналізм – це коли «прогорівші» на неадекватних кредитах комерційні банки потім просять державу погасити їх заборгованість перед вкладниками. Патерналізм – це коли газ для підприємств олігархів з невідомих суспільству мотивів дотується державою. І таких прикладів теж є багато. Але, коли люди вимагають від держави повернення їх вкладів до ощадбанку – це не патерналізм, бо це зовсім інше.
Шановні, навчіться відрізняти «зерна» від «полови». Це ж так просто: на вигляд, на дотик, на вкус, на запах тощо. І від неправильного вживання тих і тих – різні наслідки :); навіть не варто пробувати…
Лєра Васильевно! Дякую за нагуглене посилання. Є що читати.
Коли я писала про патерналізм, я мала на увазі те, що бібліотекарі не повинні чекати від начальства вказівок щодо покращання повсякденної роботи книгозбірень. Так, держава повинна утримувати бібліотеки відповідно до вимог сьогоднішнього дня, проте бібліотекарі повинні вміти доводити державі, владі на місцях, що бібліотеки потрібні, й робити це треба професійно, з відповідними розрахунками, статистичними даними, показуючи результат. Так, треба вимагати від влади утримання бібліотек, проте не від благодійних фондів… Їх треба переконувати, працювати з ними над вирішенням спільної мети… Це – ще раз про основи фандрейзінгу…
Мені дивно читати, що я “ратую за разобщенность библиотек относительно распространения креативных идей” !? Я цим займаюся двадцять останніх років… А цей блог для чого? Даю вам майданчик для обміну ідеями… Минулого тижня працювала на Бібліотечному форумі у Львові, взявши у відпустку на роботі… Я ратую за те, щоби українські бібліотекарі працювали професійно, відповідно до сучасних потреб, були обізнані у прогресивному досвіді, щоби не чекали, що хтось вирішить всі проблеми за них… Критика може бути корисною, якщо вона справедлива й доречна…
Всем известно, что так или иначе «мать всех публичных библиотек наших» – Национальная Парламентская библиотека. А вся так называемая «мережа библиотек» – не более чем ее дочери-филиалы. Она же накоротке с нашим Минкультом все вопросы решает. И не нужно усложнять восприятие этой «мережи» цифрой 18 тысяч! Ведь это если считать все библиотеки-филиальчики городских и районных библиотек по всей стране. А собственно публичных библиотек, как «юридических лиц», в Украине порядка одной тысячи. И давайте не передергивать и не спекулировать этой статистикой! Так вот, хотелось бы знать, какой же позиции придерживается эта Библиотека и сам Минкульт в отношении всей этой суеты и вокруг всего этого «кардибалета» компании EIFL в Украине.
Ведь как делаются в цивилизованном мире такие дела? Организация принимает решение о реализации пилотного проекта – в рамках одного филиала – с намерениями продолжить инвестировать в глобальный проект только в том случае, если эффективность пилота окажется на должном уровне. Затраты на создание пилотного проекта представляют собой не что иное, как цену, уплаченную за приобретенный опцион на реализацию проекта целиком. И данный опцион будет исполнен в целом по стране только в случае, если информация, полученная в течение реализации пилотного проекта, позволит сделать выводы об успехе глобального проекта.
Если же корпорация EIFL пробралась к нам в Украину тайными тропами мимо этих двух госучреждений, то следует поставить под сомнение ее здесь пребывание вообще.
Колись давно, десь у році 1993-му, одного разу я почула вислів «грантоїди». Думала-питала, що то за диво таке? Врешті розібралась. Та думала, що це більш пристойно. А згодом дійшла висновку, що навколо цього взагалі-то цілком пристойного за своїм задумом заходу є і свої вади. Природа таких вад криється у тому, що гранти фінансують певні проекти. Але, частину грантових коштів грантодавець вимушений віддавати тим, хто буде втілювати його грант на місці. І біда в тім, що у якості «просувачів» проектів за такими грантами інколи бувають не зовсім філантропічно налаштовані люди. Дехто з них хоче набагато більше, аніж вкладає своїх зусиль. А люди навколо це спостерігають і бачать. Обурюються. Відвертаються. Не бажають власної участі.
Ось і цього разу: з України «світять» дві бібліотеки-переможиці, затінюючи загальну кількість українських бібліотек-учасниць. Мені зрозуміло чому так. Бо мабуть учасників – «як кіт наплакав» :). Дуже мало! Причина – непрозорість використання грантів (премій) корпорації EIFL. Пардон! ))) Чи то Мелінди Гейтс :). До речі, хто, де і як ті премії вручає? Одна пітьма! Не діяльність, а цирковий атракціон фокусників! 🙂 Не ображайтесь, якщо хтось впізнав у моєму коментарі себе; я Вас не знаю.
Валентино Степанівно! Велика Вам дяка за цей блог! Бо ця «площадка» в сучасному секторі бібліотечного інтернету є реально найдемократичнішою. Усі ми добре бачимо, що ніхто з інших блогерів, що представляють у Мережі українські бібліотеки, не тримає так високо планку демократії. Скрізь одні обмеження, обмеження, обмеження. І стримування. Майже цензура! Під різними мотивами, і без мотивів. Ви ж напроти: постійно, роками утримуєтесь від своїх надто різких протестних дій. Інколи – на прямі провокації. Ви дуже лояльні і терпимі до «дописувачів-правдошукачів», «дописувачів-правдолюбів» і «дописувачів-правдорубів». Ви їх розумієте. Честь і шана Вам за таке довготерпіння. Плата за це – серпантин коментарів, широка палітра міркувань і думок, відкритість, відвертість і найкращі сподівання відвідувачів цього Вашого блогу. І тим не менше, Ваш блог не перестає бути професійним бібліотечним. А його «кусучість» згодом минеться; хоч мабуть не раніше аніж минуться усі наші бібліотечні негаразди. Тож дай Вам Боже стерпіти все до кінця. І доброго Вам здравія на кожен день!
Яка в нас активна дискусія 🙂 Було питання про запровадження ідей переможців конкурсів: програма підтримки публічних бібліотек розпочала свою діяльність 2010-го року з оголошення конкурсу інноваційних проектів, фінансову підтримку 15 000 дол. США отримали 8 бібліотек, які втілили свої проекти і описали їх тут: http://www.eifl.net/service-areas-replication-case-studies. Наступного року був новий конкурс із запровадження цих інноваційних послуг в інших бібліотеках, фінансову підтримку (в тому ж обсязі – 15 000 дол. США) здобув ще 31 проект. Описи всіх цих 39 послуг, історія їх впровадження, тощо, викладені тут: http://www.eifl.net/our-current-grantees і тут: http://www.eifl.net/plip-impact.
Нагороди, з яких почалася наша дискусія, це інший напрямок діяльності програми, описи всіх послуг, які здобули нагороди також викладені на сайті, ще раз даю посилання: http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-5-women-girls, http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-4-open-government, http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-3-social-inclusion, http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-2-health, http://www.eifl.net/eifl-plip-innovation-award/award-1-economic-wellbeing.
Отже, контентом ми ділимося. Звичайно, залишається питання мови (на разі, вся ця інформація існує лише англійською мовою). Але я вже писала вище, що якщо виникає потреба, ми докладаємо зусиль, щоб зробити переклади.
Наступне питання, якщо гроші – з благодійного фонду Біла і Мелінди Гейтс, то при чому тут корпорація EIFL? EIFL – міжнародна недержавна некомерційна організація (фонд), не корпорація, не фірма і не компанія. Коли з’явилася ідея програми підтримки публічних бібліотек, ми звернулися до Фонду Біла і Мелінди Гейтс і запропонували їм підтримати цю програму, вони люб’язно погодилися і дали грант, тепер ми використовуємо ці кошти на підтримку проектів у бібліотеках. Боюся, це все, що я можу написати про цю програму, я вже писала вище – я не працюю в цій програмі.
Були також коментарі про програму доступу до комерційних ресурсів. Це інша програма EIFL, яка не працює ні з публічними бібліотеками, ні з бібліотеками взагалі. Ми працюємо з бібліотечними консорціумами і допомагаємо їм домовлятися з видавцями і провайдерами комерційних наукових ресурсів про ліпші ціни і умови (ми це робимо від імені 48 бібліотечних консорціумів 48 країн, тому маємо вищі шанси на успіх, ніж окремі бібліотечні консорціуми). Наш партнер в Україні – Асоціація “Інформатіо-Консорціум”, Олексій Васильєв (якого вже теж згадували в коментарях) – національний координатор. Ми надаємо йому інформацію про ті ресурси, які можна зі знижками передплачувати в Україні, і він спілкується з бібліотеками, видавцями та інформаційними провайдерами і вирішує, погоджуватися на ці умови, чи ні, укладає угоди, тощо. Отже, можу заспокоїти, що звертатися з комерційними пропозиціями до бібліотек ми не будемо, ми працюємо лише з паном Олексієм. Лера Васильевна викладала це посилання: http://www.bik.org.kg/uploads/workshop/eifl_resources_osh.pdf, але це презентація бібліотечного консорціуму Киргизстану (нашого партнера в цій країні) і ті комерційні ресурси, доступ до яких вони забезпечували серед своїх членів в своїй країні 2008-го року. Актуальніша інформація і для України тут: http://www.eifl.net/eifl-licensing-ukraine – можливі ресурси, про які ця програма домовилася. Пан Олексій має детальну інформацію про ціни, умови, доступ, тощо. Цією програмою я також не займаюся, тому більше на цю тему писати коментарі не зможу.
Хоча, можливо, один із згаданих у киргизькій презентації ресурсів може бути цікавим для публічних бібліотек України: Директорія журналів відкритого доступу DOAJ http://www.doaj.org/ – 9 915 наукових журналів з різних країн світу, доступ до яких вільний і безкоштовний. Моя програма – Відкритий доступ до наукової інформації і це, напевно, єдина тема, на яку я готова дискутувати, але, певно, не в межах цього посту.
І, нарешті, можу заспокоїти Ираиду Ивановну, що EIFL не присутня в Україні, ми зареєстровані в Нідерландах, Україна – одна з 60 наших країн-партнерів, але ми не працюємо на національному рівні.
Дякуймо пані Ірині Кучмі за енциклопедію заспокійливих знань.
А я спочатку процитую авангардного Влада Троїцького:
»»»»» Хочеться говорити про мрії. Є мрії двох типів. Перший – як у героя “Мертвих душ” Манілова, який думав побудувати міст зі свого села до Москви. Зрозуміло, що міст він цей ніколи не побудує. Але він щасливий в оцій своїй мрійливості, фантазіях, і радісно проживає своє життя. Часи насправді зараз неспокійні, маніловщину собі дозволити навряд чи можна.
Тож інший тип мрій – це коли ти все-таки ловиш в собі енергію змін і кажеш: “я можу це зробити”. Спочатку з’являється оце “я можу” – амбіція, бажання тягнути за собою світ. Це такий героїчний стан, потім приходять сумніви, та зупинитися вже не можеш, йдеш до кінця. І тут вже є такий момент: чи ти знайдеш силу сказати собі і своєму оточенню “ні, це не моя особиста історія – це наша історія”? »»»»»»»»
А тепер пропоную робити так, як Влад Троїцький! 🙂
Я вже так роблю. Важко, боляче, але жити можна 🙂
Дякуємо, пані Ірино. Тепер нам, та й усім іншим, хто в Україні цим цікавиться, але досі не зміг знайти відповідної інформації у відкритих джерелах, стало відомо, що роль національного координатора взаємодії українських бібліотек з EIFL є пан Олексій Васильєв, і що цей чоловік має посаду в бібліотечній асоціації “Інформатіо-Консорціум”, яка у свою чергу є діловим партнером EIFL. Маємо сумніви стосовно того, що пан О.Васильєв є НАЦІОНАЛЬНИМ координатором у юридичному значенні цього слова. В усякому разі з боку держави України. Так само, як і асоціація «Інформатіо-Консорціум» в Україні не має повноважень національної. Скоріш за все так пана Васильєва сприймають у нідерландському офісі EIFL. Та це не головне.
Головне те, що тепер стало відомо хто в Україні домовляється за доступ наших університетів до комерційних баз даних наукової інформації за кошти цих університетів, тобто державні кошти. Не ректори університетів, а пан О.Васильєв. Дуже не публічна людина, котра навіть на своєму власному блозі виходить на зв’язок з суспільством один раз на пів року. А чверть мільйону (268,532) відвідувачам цього блогу пан Олексій Васильєв за три роки не дав жодного інтерв’ю.
Ви, пані Ірино, даєте посилання ( http://www.eifl.net/free_resources-ukraine ), де EIFL виклала ресурси, про які ця програма домовилася надавати Україні безоплатно. Але, посередник EIFL в Україні пан Олексій Васильєв хоч і має детальну інформацію про умови наданого доступу, та на всяк випадок заблокував доступ до цієї сторінки. Там світиться таке: «Ресурсы предоставляются бесплатно – Украина. Доступ запрещен» :). (смайлик – наш). Тепер віримо. Ви права. Українським публічним бібліотекам не загрожує читання електронних інформаційних ресурсів від EIFL. І тому хвилюватись не потрібно. Все в порядку. (смайлик видалено)
Дякую, Олю, підбадьорила. Приємно прочитати міркування і позицію трьох Тетян. А у мене інша «фішка» -)). Є на світі один дуже влучний вірш. Він звучить так: “Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и ни герой. Добьемся мы освобожденья своею собственной рукой”. Це навіть не вірш, бо це – слова Комуністичного Інтернаціоналу. Звісно, можна розуміти це як звільнення від когось, але в першу чергу кожен з нас має звільнитись від власного рабства, від раба всередині себе. Я особисто для себе наповнюю ці слова саме таким змістом. І якщо сьогодні тут на блозі я можу все це читати, то стаю веселішою, бо процес іде, і вільних стає щодень більше.
Зранку прочитала майже усі викладені тут коменти. Цікаві погляди мають люди. Емоції хлищуть прямо через вінця. Не розмова, а двобій устроїли ))). Одні – хвалять цей (фонд) EIFL, а інші – їм не вірять і тому критикують цей захід EIFL. А я вам скажу так: критерій істини – факти. А найкращі факти – цифри. Статистика. Особисто я полюбляю кількісний аналіз. До прикладу: якщо в юності до мене на побачення Вітька (умовно) приходив щодня, а Мітька раз на місяць, то я робила висновок: Вітька мене любить більше 🙂 Так і тут, все варто порахувати.
За три роки за цією Програмою EIFL українські бібліотеки отримали дві премії по $1,5 тис. (12000грн.). Значить усього – 24 тис. грн. Тобто, по 666 грн. щомісячно. Тут вище дописувачі вже сказали, що у нас в Україні тисяча ЦБС. Значить, на одну ЦБС припадає 66 коп. (!) цих заохочувальних коштів. А ділити чи не ділити ці кошти на 18 тисяч публічних бібліотек – кожен з вас хай вирішить для себе сам…
А тепер зважимо, як я в юності: «любить-нелюбить». Я роблю свій висновок: НЕ ЛЮБИТЬ! І заміж не візьме! 🙂 То чи варто ходити на такі побачення? Питання риторичне…
Зовсім випадково очутилась на цьому сайті. Зрозуміла що це таке УБА. Цікаво. Дізналась, що 24-25 вересня у Києві відбудеться ярмарок бібліотечних інновацій «Сучасна бібліотека: рухаємось вперед». А там внизу сторінки на сайті побачила банери тільки двох бібліотечних систем: міста Києва і міста Львова. А де інші? Де наші черкаські? Чому решта обласних центрів не створить на такому видному професійному бібліотечному Інтернет-ресурсі свої карти бібліотечного покриття та переліки бібліотек? Я ж не одна така гостя попала на Ваш сайт; попадають і багато інших. Ви ж тут пишете, що УБА ж у нас в країні Всеукраїнська. Щось у Вас тут, шановні, пробуксовує : )))
Читаю далі, ваш сайт рясніє повідомленнями про доволі бурхливе професійне життя. А на повірку – ось такий казус. І вже й не віриться у щирість решти публікацій. Спробуйте залагодити цю справу. Подальших Вам успіхів! Ну і креативу побільше, ясна річ. Власного! Бо вислів «Захід нам допоможе» – прийшов до нас з анекдотів і мабуть в анекдотах залишиться. Тому не варто надто перейматися слабкістю закордонної допомоги. Я цілком згодна з дописувачкою «Апасіоната». Права «Свєтка-аналітик». Знайте собі ціну!
Один умный человек однажды сказал: «Если мы жалуемся на плохое состояние дорог, то именно потому, что мы на дороги тратим значительно меньше, чем в любой европейской стране». Вот мы жалуемся на плохое состояние наших библиотек; а давайте спросим у себя: «Достаточно ли средств мы тратим на их содержание?». Давайте для сопоставления приведем здесь соответствующие показатели европейских стран. Кто там бывает, загрузите такие данные сюда; будет вполне уместно.
Дійсно, дуже мало коштів з спільного преміального фонду EIFL та Мелінди Гейтс дісталося за ці три роки українським бібліотекам. На велике здивування… На цьому тлі цікаво знати загальну суму усіх преміальних виплат українським бібліотекарям за ці три роки за місцем їх роботи. Бо так чи інакше отримують наші бібліотекарі премії, отримують. Хоча б до Дня бібліотек. Хоча й фінансуються наші публічні бібліотеки з тисячі місцевих бюджетів, та все одно держказначейство «бачить» ці витрати окремими рядками. То може запитати? Якщо будемо знати, то зможемо порівнювати. Міркувати. Визначатись. Та обирати напрямок свого подальшого руху вперед. Бо заради таких грошей може й не потрібно турбувати закордонних інвесторів чи благодійників.
А мені здається, що будь-яка обласна наукова універсальна бібліотека може робити такий конкурс у своїй області силами свого методичного відділу. І мати від облради преміальний фонд такий самий чи й значно більший. Хоч і не в розмірі премії суть. Наш бібліотекар працюватиме на втілення інновації, бібліотечного креативу і за 500 гривень премії :). І без жодних образ. А в областях у нас не більше тридцяти ЦБС в кожній. Тож конкурс такий буде цілком осяжний, усе можна легко бачити та аналізувати. Ви подивіться які проекти були на розгляді EIFL! Доволі прості. Які там патенти?!:) Не смішіть! І тим не менш кожний такий проект потрібний відповідним громадам. І ми подібні можемо і пропонувати, і розглядати, і втілювати,і преміювати роботящих. А преміювати бібліотекарів можна навіть не за розробку креативних ідей, а за їх втілення. Бо креативних ідей хоч і багато, але бібліотек значно більше. Методисти ОУНБ пропонують бібліотекам області такі проекти, а кмітливі та спритні бібліотекарі їх втілюють. Якщо вдало, то отримують до Дня бібліотек чи в кінці року премію.
Так, так. Діючи за пропозицією «сільської бібліотекарки» ми б щороку мали по декілька переможців, що реально запровадили бібліотечні інновації, по кожній області. Ну, наприклад, по п’ять на кожну область; більше ста таких переможців щороку. А ще в три чи пять разів більше учасників. Значить, за п’ять років пів України вже мали б ті чи інші креативні інновації. А це – вагомо! Це – вселяло б деякий оптимізм.
А що ми маємо тепер? За три роки – дві бібліотеки-переможці. Значить за п’ять років – три. Це – далеко не половина українських бібліотек. Це – мізер. Тому бути оптимістами не доводиться. Залишається одне: розповідати про цей конкурс таким чином, щоб українські бібліотекарі не зразу второпали що ж відбувається насправді. Ось вже десять днів обговорюємо дії EIFL в Україні на цьому блозі і тільки сьогодні починаємо розуміти, що цей захід – не інноваційна революція для українських бібліотек, а технологія просування послуг доступу до комерційного електронного контенту EIFL на ринок України. Прикро… що народний голос не враховується.
Вчора прочитала тут про «Інформатіо-Консорціум». Зацікавилась. Прогулила. Є! – http://www.informatio.org.ua/ . Намагаюсь відкрити першу сторінку сайту «Про АсоціаціюІнформатіо-Консорціум» і зустрічаю перше фіаско: «This PBworks workspace is not available». Припускаючи, що це випадково, спробувала зайти на сторінку «Послуги Консорціуму» і бачу таке: «404 Not found 404. Документ не найден. Сервер не может открыть указанный документ. Вероятно документ не существует либо в ссылке допущена ошибка». Перевірила правопис свого запиту. Кожного разу слово «Консорціум» з повагою пишу з великої літери. Звернула увагу, що останнє оновлення сайту датовано: 04/21/2009 10:26:24. Я засмутилась. Оптимізму від того, що за три роки українські бібліотеки отримали від EIFL – офіційного партнера ось такого «Інформатіо-Консорціум» – у мене поменшало.
P.S. Хотіла почати цей свій коментар з подяки Ірині Кучмі за надану інформацію про офіційного партнера EIFL в Україні «Інформатіо-Консорціум», але тепер не буду цього робити. Бо тепер розумію, що ця панночка з Олексієм Васильєвим одного рівня виховання. Перепрошую. Це не образа, бо це – правда ввічі…
RE: «мабуть простачка».
Не принижуйте себе так. Бо вони цього не варті. Їх гасло – «Мета виправдовує засоби!». Так було під час бомбардування Хіросіми і Нагасакі. Так було на війні у В’єтнамі. Це повторилося у Югославії. А недавно в Іраку. Таке гасло у своїй діяльності має Капітал, тобто бізнес, по усьому світу. І заради цього усі учасники світового бізнесу, як процесу, використовують маніпуляцію суспільною думкою. Це вони придумали «Бізнес обертає колесо історії». Це вони не гребують при цьому жодними етичними нормами. І оці «гастролі» EIFL, про які написано у цьому пості, є не що інше, як звичайний поточний заурядний елемент такого прояву. Тому і сайт посередника такий «доступний», і пан Васильєв такий мовчазний, і офіс – в Нідерландах, і сайт оновлюється раз на чотири роки. І немає кому подивитись ввічі. І ще багато-багато усіляких «заморочок», котрі бізнес напридумував для заблужування простих людей праці – робітників, селян, і тих хто раніше називався інтелігенцією… усіх, хто створює їм їх капітали. Робіть висновки.
Сумно читати коментарі… Як глибоко вкоренилося мислення часів холодної війни… Звичайно, всі мають право на свою думку, на критику… Проте, хотілося б, щоби бібліотекарі не мазали чорною фарбою все навкруги, а хоча би спробували подивитися на світ іншими очима… Спробували би взяти участь у конкурсі на отримання нагороди за свою роботу, хоча би заради того, щоби в світі знали, як добре працюють українські бібліотеки, які вони активні, поділилися би своїм чудовим інноваційним досвідом не заради грошей, а заради ідеї… А то підраховуюють щось, що не варто підрахункув, бо ідея в цьому конкурсі закладена зовсім інша — поширення прогресивного досвіду… Завжди готові критикувати чиюсь роботу чи ініціативу, на цьому, на жаль, зазвичай закінчується весь запал, до роботи на загальне благо часто запалу не вистачає… Критикуйте… і відразу пропонуйте, що конкретно Ви робите, чи зробите, щоби ситуацію змінити… Тоді це конструктив, а так – просто критиканство… Перепрошую за різкі слова…
Я постараюсь в пределах темы. Но мое слово о лицемерии, как об особенном средстве манипулирования общественным мнением. Зашла на сайт указанного посредника EIFL в Украине «Інформатіо Консорціум». Прочитала приглашение: «Стати членами Консорціуму можуть … публічні бібліотеки … бібліотеки міністерства культури … які готові фінансово підтримати впровадження проекту». А Ирина Кучма сказала, что таких намерений EIFL в Украине не имеет. Почему такие расходжения? Неужели они технического характера? Или все-таки это обычное лицемерие?
И о статусе Национального представителя EIFL в Украине. Не поверю, что на самом деле НАЦИОНАЛЬНЫЙ представитель солидной международной организации EIFL прятался бы в нашей стране в анонимном абонентском ящике. Почему не в дупле где-то в Голосиевском лесу 🙂 Ходила в почтовое отделение и видела этот «ящик». Ай-я-я-я-я… 🙂 Кто здесь в Киеве, зайдите и посмотрите: Київ, 01010, а/с 110, Асоціація “Інформатіо-Консорціум”.
На підтримку «ВП»! 🙂 Валентино Степанівно! Не сумуйте! Ми тут з дівчатами також інколи з прикрістю читаємо деякі коментарі дописувачів. Та з іншого боку розуміємо усіх. Бо скільки людей на світі, то стільки й думок і стільки поглядів на навколишній світ. І це зрозуміло. Кожна людина – індивідуальність! І не лише своєю зовнішністю, бо кожна людина індивідуальна насамперед своїм світосприйняттям! І Ваш талант ймовірно у тому, що Ви своїми постами на цьому блозі налаштовуєте відвідувачів на розкриття їх індивідуального світосприйняття. Бібліотечного, звичайно. Але якщо де-інде вони виходять на узагальнення, то їм це слід простити. Бо набагато більша біда – в іншому, коли відвідувачі того чи іншого Інтернет-ресурсу мовчать. Ось, наприклад, Києво-Могилянка. Такі хороші блоги запровадила «ТЯ», чудові пости вишукує і публікує, а коментарів мало… Як подумаємо, що там тільки студентів більше двох тисяч, губиться настрій… Але ж там і педагогів та науковців більше пів тисячі… Щорічно пишуть тороси наукових публікацій та книг, а прокоментувати щось на блогах та сайті слабо… В народі кажуть: «Горе – не біда». У Вас на блозі може й горе, та не біда 🙂 Дотримуйтесь оптимістичних поглядів на життя! І будьте й надалі успішною!
Шановна Лера Василівна!
Ви реконструюєте діяльність eIFL.net по презентації, що відбулася у Киргізстані. Ні East- View, Ні HINARI, як і деякі інші поважні ресурси не входять в орбіту партнерства eIFL.net
А взагалі Ви перемішали дві зовсім різні програми eIFL.net. Використання вищезгаданих ресурсів орієнтовано на наукові та університетські бібліотеки
З повагою Олексій Васильєв
Шановний “Трішки Аналітик”!
Як аналітику Вам потрібно усвідомити таку інформацію:
1. Організація eIFL.net НЕ КОРПОРАЦІЯ (тобто промислово-шпигунських цілей в Україні не має). Вона недержавна громадська організація, яка також працює за грантами.
2. Програма eIFL для публічних бібліотек також фінансується Фондом Гейтсів. Просто Україна завдяки міжнародній діяльності УБА, виборола грант, який адмініструється IREX, який всім відомий, як БІБЛІОМІСТ. eIFL не став обмежувати участь українських бібліотек у власних конкурсах хоча Україна , на відміну від багатьох країн світу, отримала в рамках Бібліомосту біля 10 млн. доларів. Навіщо дорікати іншій установі, якщо вона пропонує декільком бібліотекам отримати декілька тисяч з іншого джерела?
Шановна “Ираида Ивановна”!
eIFL.net не компанія, а міжнародна громадська організація. Вже більше 10 років вона співпрацює з украіїнськими бібліотеками в тому числі і з Парламентською бібліотекою. Наприклад, якщо в будь-якій бібліотеці України Ви бачити запрошення користуватися ресурсами EBSCO, це в рамках співробітництва по програмі eIFL “Доступ бібліотек до електронних ресурсів”.
Представництва eIFL в УкраїнІ немає, але якщо цікавлять подробиці програм eIFL.net , які орієнтовані на України, прошу звертатися до мене. Я директор Асоціації ” Інформатіо-Консорціум” , яка є координатором програм eIFL в Україні. Моя електронна адреса informatio.consortium@gmail.com
З повагою, Олексій Васильєв
Спасибо Алексею Васильеву за консультейшен 🙂
Из всего известного нам об этом конкурсе ясно, что он проводится. Являясь всемирным, этот конкурс захватил и Украину. Значит есть и наши участники. И что есть наши даже среди победителей. А где наши благодарности EIFL? Неужто мы слов правильных не знаем? Слов благодарности! Не таков наш народ. У нас на Украине издавна всем известно, что «Доброму слову и кошка рада». И что «От учтивых слов язык не отсохнет». Но где же эти добрые слова благодарности? Почему их не говорят библиотеки-участницы, и почему не исходят такие слова от библиотек-победителей? Или идет процесс осмысления? 🙂
Шановна пані (чи пан) “Сальвіа”!
Якщо Ви стільки знаєте про мою професійну підготовку, Ви були присутні на семінарах, де обговорювалась різниця між авторським правом і промисловою інтелектуальною власністю. Бібліотеки у переважній більшості випадків діють в зоні авторського права. Патент на винахід видається на об’єкт (винахід), що має новізну і світовий технічний рівень. Як правило бібліотеки лише використовують винаходи ІТ компаній, що впровадили їх у виробництво. Інновації у бібліотечній сфері звичайно можливий, але вони носять скоріше організаційний характер. Такі рішення запатентувати ( у загальному випадку) неможливо, не хвилюйтесь!
На додаток до Вашої репліки необхідно додати, бібліотеки , як заклади культури , не цікавлять ті установи, які займаються промисловим шпигунством
З повагою, Олексій Васильєв
Шановна Марія Скаржинська!
давайте порахуємо:
Гранти Посольства США “Електронний доступ для публчних бібліотек” (2000-2007) біля 500 бібліотек біля 1 млн доларів
Програма Бібліотіс -більше 1000 бібліотек біля 10 млн. доларів
Це приблизні цифри, точних не пам’ ятаю.
Це без грантів Фонду ” Відродження” та інших благодійних організацій.
А взагалі розбудова бібліотечного середовища, як правильно, помічали учасники нашої дискусії це обов’язок органів державної та регіональних владних сьруктур. Громадські та благодійні організації лише допомогають, відповідно до власних можливостей.
З повагою, Олексій Васильєв
Доброї ночі!
Мені тут наговорили багато цікавого. Не дуже ображаюсь, бо всі ці люди не мають навіть сміливості висловлюватися під власним іменем. Нажаль культера дискусії в Україні ще відстає від традицій народів світу.
З повагою, Олексій Васильєв
Є у одного українського письменника вірш. Називається він «Бур’ян». Цей вірш про завідуючого сільською фермою. Та як і все в поезії цей вірш наскрізь метафоричний. І тому є гострою зброєю проти усіх пустунів, де б вони не причаїлися: в районі, в області, чи у столиці. Інколи подібні пустуни трапляються і в наших бібліотеках, особливо в керівних. Подивишся на таку «зав…», на вигляд наче квіточка, а насправді – бур’ян 🙂
Бив себе завферми в груди,
Виступаючи, горлав:
– Я даю вам чесне слово,
Що на кожную корову
Вдвоє збільшимо надої.
Буде сир і буде масло,
Бо приймаємо ми вчасно
Різних заходів і дій.
Прогресивність увели!
Й дещо вже ми досягли!
Я повинен вам сказати
Уперед лише йдемо!
Ось, наприклад, сіль лизати
Вже коровам даємо!
Отакі є пустуни –
На словах, а не на ділі.
Ось і УБА, як подивитись на її сайт, тьма-тьмуща «різних заходів і дій». І кожен захід солідний і вагомий, та обов’язково з іноземцями. А бібліотеки як стояли так і стоять, як ті корови, «голодні» і «недоєні», і мають тішитись тим, що хочаб сіль дають лизати… Той вірш має таке закінчення:
Виривайте бур’яни!
Їм прижитись не давайте
В чистім полі до пуття.
Із корінням виривайте
Геть із нашого життя!
Друзі! Мабуть не варто порівнювати чи співставляти обсяги витрат на утримання та розвиток бібліотек з боку їх власників, як комунальних закладів, і з боку громадських організацій. Це різні речі. І факт благодійної допомоги українським бібліотекам від міжнародних громадських організацій – це скоріш добре, аніж зле. А якщо точно, то виключно добре. Хоча і в такому разі не у кожному випадку йдеться про мільйони доларів. Є і дуже скромні міжнародні гранти. А є і так звані мікрогранти. Та усі вони тільки на користь розвитку наших бібліотек. І іншої думки тут не може бути. І не підраховуйте, а будьте просто вдячні. Ставайте самі благодійниками. Не списуйте себе з рахунку, бо Ви особисто також багато можете. І якщо у Вас мало коштів, то даруйте своїм найулюбленішим бібліотекам свої «мікрогранти»:) – ту ж таки книжку за двадцять гривень. Зробіть це хоча б один раз на три чи п’ять років :). І це буде вартувати багато. У людському вимірі!
Діла добрих обновляться, діла злих загинуть!
Сегодня, 21 сентября, в Украине отмечают День изобретателя и рационализатора. Этих людей объединяет не определенная профессия, а редкий дар творчества, чувство нового, умение расширить пределы привычного и сделать жизнь совершеннее. И украинские библиотекари среди этих людей. Если уж не среди изобретателей, то во всяком случае практически все мы немножко рационализаторы. А патенты на изобретения именно нам общество доверяет хранить и предоставлять для использования. Так что имеем полное право сегодня слегка поздравить друг друга :).
Попытка понять роль и место EIFL в жизни украинских публичных библиотек пододвигает нас к осмыслению добра, как феномена. Как в этом разобраться? «Когда мы счастливы, мы всегда добры; но когда мы добры – не всегда счастливы», – писал Оскар Уайльд. Все очень сложно! Умеем ли мы по-настоящему делать и ценить добро? Какие человеческие поступки достойны уважения? Почему делать добро не всегда легко? Об этом и многом другом говорят гости студии ТРК «ГЛАС». А мы можем понаблюдать за ними. Есть видео. Оно по этому адресу: http://litopys.net/ru/archive/Dobri_spravu.html
Друзі-бібліотекарі! Давайте втілимо одне ноу-хау! 🙂 Разом з УБА! Бо як же без УБА 🙂 Хоча й воно не таке вже складне. І зовсім не дорого коштуватиме. А користь для бібліотек може бути шаленою :). Ось слухайте.
За тиждень до вашого професійного свята Дня бібліотек робимо лотерею. Майже конкурс 🙂 У звичайну прозору діжку кладемо тисячу кульок, у кожній – назва однієї бібліотеки: у червоні – ОУНБ, у сині – міські ЦБС, у жовті – сільські ЦРБС. Запрошуємо Міністра культури пана Леоніда Новохатька і пропонуємо йому витягти з тої діжки три кульки різного кольору. Перед тим, ясна річ, добряче їх перемішаємо 🙂 .
Відкривши ті кульки, прочитаємо назви тих публічних бібліотек, до котрих Міністр має обов’язково завітати. А там, на кожному такому місці відвідування його вже чекатимуть начальник обласного управління культури і відповідного міського чи районного відділу культури. І прямий ефір організуємо через той же 5-й канал! Нарешті країна побачить свої бібліотеки! І світ їх побачить краще. Так, будуть питання. Бо будуть виявлені дуже абсурдні речі, котрі не заладнає словами жодний начальник від культури… І повірте, все це піде лиш на користь бібліотечній справі.
Раціоналізатору: Якщо ви вважаєте, що класичне адміністративне управління бібліотечною галуззю ось так легко і з гумором можна замінити управлінням засобами теле-шоу, то Ви помиляєтесь. Нічого путнього з того не вийде. Та що з Вас взяти, Ви ж не бібліотекар, а може й не користувач бібліотек 🙂 Так само, як і з цього конкурсу EIFL.
Наші бібліотеки потрібно повернути до централізованого адміністративного управління, вбачаючи у бібліотеках стратегічний ресурс і потенціал нації. Не в розумінні основних фондів бібліотек (будівель); статус їх як об’єктів комунальної власності цілком придатний. І призначення на посади бібліотекарів не потрібно узгоджувати з Центром. Головне – в оперативному управлінні інформаційними ресурсами бібліотек. Воно повинно бути централізованим. Це питання не можна «відпускати» на самотьок. Подивіться на бібліотечну мапу України! У нас не бібліотечна система, а якійсь «сполучені штати бібліотек» 🙂 Що це за бібліотечна «федерація» в умовах унітарної держави? Ой, дограємось!…
І без дискусії зрозуміло, що EIFL, як панацея, українським бібліотекам не підходить. Нам своє робить!
А Ваша позиція, шановна «Ганна Вірстенко», мені дещо нагадала приклад освіти. Підтримую. Школи, як і бібліотеки, вже давно перебувають у комунальній власності. А програми навчання в цей час все-таки підпорядковані Центру. Так, є варіативна частка, але ж то лише частка. То чому бібліотечні фонди повністю виведені з під впливу Центру? Зрозуміймо, за певний час ми будемо мати у наших бібліотеках дуже неповноцінні фонди, що сформовані за дуже суб’єктивними уявленнями завідувачів про дійсні інформаційні потреби громад. І отримаємо непоінформоване суспільство.
Зрозуміймо, світогляд сильної нації і могутня держава формуються в головах людей, а не в певних приміщеннях. А в Інформаційному Суспільстві, яке ми наразі будуємо, світогляд громадян формуватиме інформація. І у тому числі бібліотечних фондів. І тому втратити контроль над інформацією наших бібліотек у великій мірі значитиме втрату своєї само ідентичності, своєї державності, втрату нації як такої. Іншими словами – ми ризикуємо зникнути зі своєрідної «веселки» народів світу. Чи входить це до наших планів на майбутнє?
RE «Освітянину» – Як вище вже згадувалось, EIFL сприяє доступу публічних бібліотек до електронного контенту EBSCO в 49 країнах світу! Чим Вам не Центр? 🙂 Виходить, що запобігаючи проти «містечкового» принципу комплектування бібліотечних фондів публічних бібліотек в Україні, Ви одночасно обмежуєте принцип такого комплектування тим же електронним контентом межами однієї країни. То як Вас ізволіте розуміти?
Загальновідомо, що після розпаду СРСР публічні бібліотеки були підпорядковані місцевим органам влади; на селі – сільським радам. Є такі сільські бібліотеки, котрі від тієї реформи виграли. Та їх мало. Решта таких «роздержавлених» самостійних бібліотек в селах і селищах в умовах тотального дефіциту бюджетів сільських рад на початку незалежності почали занепадати. Тому запропоноване незабаром повернення до ЦРБС такі бібліотеки зустріли із певним задоволенням, сподіваючись на покращення. Але, і ця реформа не дала добрих наслідків, бо у так званих «депресивних районах» не відбувається суттєвого покращення і в умовах їх перебування у складі ЦРБС.
Зрозуміло, що такі як EIFL не витягнуть ці бібліотеки з такого «болота». Але, вітчизняні агрохолдінги на такий «абордаж» сільських бібліотек цілком здатні. Було би бажання! Могли б створити і свій «ейфель» 🙂 Фантазії і коштів цим нашим буржуа не займати, вони й не такі схеми придумують і успішно втілюють. Але хто їм запропонує? Мінкульт соромиться. А УБА? Що заважає нашій УБА таке запропонувати? Я, наприклад, не знаю.
Голові сільради: 🙂 І старість Вас не бере! Шановний, Ви забув про таких ділків, як зернотрейдери. Втім, це такі кмітливі бізнесмени, що й аграріїв-виробників обскакують часто-густо. В їх кишенях осідає левова частка коштів від реалізації сільськогосподарської продукції. І кажуть люди, що є серед них охочі поділитися. То навіщо їх залишати осторонь такого гарного благодійницького процесу? Будьмо чемними! 🙂
Хочу застережити тих, хто надто вірить у закордонні гранти. Ніхто там за кордоном не переймається благодійністю на користь інших країн. Навпаки, у їх суспільстві культивується іронія щодо благодійництва. І ось черговий приклад. Британський рокер Оззі Озборн, так би мовити, зняв з себе штани, хоч і не останні, заради допомоги дітям. Музикант пожертвував свої джинси для благодійного розіграшу “Jeans For Genes Day”. Про це повідомляє “The Sun” Зібрані кошти підуть на допомогу дітям, Окрім Озборна, до доброї справи долучилися такі зірки як Ноель Галлахер, співачки Мел Сі й Ніколь Шерзінгер, репер Professor Green та багато інших. Усі вони віддали свої джинси, давши шанс фанатам збагатити свої колекції сувенірів. Зіркові штани можна виграти, надіславши електронного листа чи смс-повідомлення вартістю в 1 фунт стерлінгів. У нас про це розповідає Українська правда.
Ви тут про сільські бібліотеки річ повели. І я про них. Та спочатку розповім вам про одну бувальщину за часів колективізації. Стався тоді один анекдотичний випадок. Прислали одного комуняку колгосп на селі робити. А село так собі, хутірне, на двадцять дворів, не більше. Зібрав він людей, поагітував, пригрозив, наобіцяв, склав протокол. І мерщій до Центру; і доповідь своєму начальству робить: «Колгосп створив! Де брати колгоспників?». Чому я таке пригадав? А тому, що гарні бібліотеки на селі можна створити різними шляхами. Але, де брати читачів? Про це подумати треба!
Цікава вийшла «картинка» з цим конкурсом: EIFL має в Україні «Інформатіо Консорціум» (Олексія Васильєва), і має ділера Ірину Кучму. Але, у своїй пропозиції бібліотечній Україні (18 тисяч публічних бібліотек) EIFL не доручає супроводжувати цей свій проект нікому з них. І не діє через президію УБА. Натомість намагається контактувати посередництвом поштового зв’язку безпосередньо з не менш як 25 тисячами бібліотекарів українських публічних бібліотек. Без широкого оповіщення бібліотечної спільноти України про такий конкурс. Виключаючи при цьому зворотній зв’язок від EIFL! Схема явно недосконала! Хто іншої думки?
І в той же час, у більшої половини областей України є свої регіональні відділення УБА. Є свої голови і свої помічники голів. І у кожного такого регіонального відділення УБА є свої статутні декларації про бажання співпрацювати із міжнародними громадськими організаціями. Але EIFL не бажає задіяти і ці громадські організації для здійснення цього свого проекту. І регіональні відділення УБА за три роки також не зробили свій крок назустріч EIFL. Як наслідок, за три роки дії цього проекту в Україні жодного повідомлення в українських мас-медіа. І жодного заходу майстер-клас. І жодного розповсюдження родзинок, що виявлені за ці три роки даним міжнародним проектом EIFL. Йдеться ж про креатив! 🙂 Чому залишились осторонь регіональні осередки УБА?
Десь там з тиждень тому один з дописувачів цього блогу припустив таке, що він особисто міг би такий «крутий» міжнародний конкурс запровадити. Бо зрозумів, що 12 тисяч на рік для преміювання переможців однієї країни-учасниці він може виділити на таку благородну справу, відмовившись на деякий час наприклад від ласощів чи вживання пива :). Креативно мислить людина! Б’ю чолом! 🙂
Пригадавши про такого креативщика (чи креативщицю), мені подумалось: а чому це така думка не приходить в голову нашій президії УБА? Чому б, наприклад, не оголосити подібний конкурс від УБА десь у Нідерландах чи у Великій Британії, де багато бібліотечних креативщиків? Зібрати побільше звітів бібліотек та бібліотекарів про їх ІТ-здобутки, а переможця – нагородити, конвертував 12 тисяч гривень у їх євро. Запевняю Вас, вони клюнуть! 🙂
Запитаєте: а у чому ж «фішка»? Відповідаю: про нас почує цивілізований світ. Враховуйте, там поряд офіс ІФЛА. Хто-хто, а вони вмить рознесуть таку пікантну новину по усьому бібліотечному світу. Ось у цьому і буде наша вигода. Чи може щось не підходить? 🙂 Якщо не підходить, то вважайте, що я нічого тут не пропонувала…
Перепрошую, але я не ділер, я менеджер іншої програми EIFL – Відкритий доступ до наукової інформації: http://www.eifl.net/openaccess. І Україна – лише одна із 60 країн, з якими я працюю. Я вже писала, що у програмі Відкритий доступ ми співпрацюємо, з університетськими і науковими бібліотеками. Ось один із проектів, які ми підтримали в Україні за цією програмою: http://www.eifl.net/news/open-access-advocacy-ukraine-case-study. Я взяла участь у цій дискусії, щоб допомогти моїм колегам з програми підтримки публічних бібліотек, які не володіють українською і не так вільно володіють російською мовою.
Така жвава дискусія… Часом через те, що, на жаль, деякі бібліотекарі не розуміють, як працюють громадські організації, плутають їх з бізнесовими, чи з якимись там іще. Це – ще один напрям для просвітницької діяльності бібліотек – розібратися самим, що таке громадські організації та про це розповідати читачам… Без цього громадянське суспільство не зможе розвиватися… Ніяка громадська організація не може замінити державу в утриманні і розвитку державної мережі бібліотек. Проте громадські організації – важлива рушійна сила, яка допомагає і часто спрямовує цей процес… Так намагається діяти УБА… Щоби УБА могла запроваджувати будь-які конкурси, треба мати фінанси… Цікаво, скільки з тих, хто так жваво критикує її діяльність, долучилися до її роботи та спратили в цьому році членські внески? 🙂
Валентино Степанівно, це мабуть від того, що УБА надто помпезно подає себе. Дійсно, сайт УБА рясніє повідомленнями: Уба – там, Уба – там, УБА – там! Скрізь! Іноді складається враження, що заглянувши під свій диван, виявиш там УБА 🙂 А якщо дістанешся до Північного Полюсу, то й там на тебе вже чекатиме УБА 🙂 А як до діла, то виявляється що УБА – малопотужна, небагаточисельна, недержавна і зовсім не національна, і що хронічно страждає на безгрошів’я. Одним словом, клята, м’ята і ніким не визнана громадська організація. Я Вам пораджу: Не вигукуйте зайвого. Зосереджуйтесь на небагатьох проектах, але тримайте чіткий контроль там, де ви дійсно присутні. До цієї EIFL Ви не ближче, аніж я до Мальвінських островів, а виступили вроді як посередник. Але який же УБА тут посередник?…
RE «ВП»: Я не про цей проект EIFL, та все одно за темою.
Критикуючи давно минуле, вчора «Захарич» іронічно нагадав, як тоді бувало: «Колгосп створено! Де брати колгоспників?». Ще минулого року в УБА налічувалось більше чотирьох тисяч членів; значить цьогоріч вже більше п’яти тисяч, не менше. Бо все розвивається, розвивається мабуть і УБА. І членські внески стали 45 грн. проти 25 у минулому. То формують таки деякий бюджет для своєї УБА. А такі як я дивляться і приглядаються до фінансових і моральних принципів УБА, щоб вирішити: «бути» чи «не бути».
Так ось, дивлячись і приглядаючись, насторожує той факт, що з УБА практично не співпрацюють вітчизняні благодійні організації. УБА чомусь не залучає до співпраці ту ж таки Інтернет-асоціацію. Нічого не чути про перемовини з такою людиною як Каськів. Тут на блозі дописувачі постійно нагадують про існування в Україні олігархів-банкірів, олігархів-промисловців, олігархів-аграріїв, зернотрейдерів та різних інших буржуа. Кожен з котрих – зовсім не монстр, що не здатний змилуватися якимось там мільйончиком гривень для розвитку бібліотек. І що, президія УБА до когось з таких людей вже пішла і звернулась хоч однин раз? Щось не чути про таке. Офтальмологи це (коли людина не бачить близькі речі) називають якось по-своєму, я ж називаю це безініціативністю керівництва УБА. І при такій «грі» ніхто з таких безініціативних членів президії УБА не складає з себе повноваження. Чому так виходить? 🙂 Тільки без зайвих образ. Надайте відповідь. І не Валентина Степанівна за роки давно минулі, а Ірина Шевченко – за час поточний. Якщо має сумління і відвагу. Перепрошую.
Мені цікаво, що будь-яке повідомлення на цьому блозі призводить до обговорення ролі УБА… Це означає, що УБА таки стає потужньою силою, бо якщо би була непомітною, то ніхто би й не помічав… Один дописувач протирічіть іншому, коли пишуть “УБА – скрізь” та “УБА ніхто не знає” 🙂 Будь-який проект вимагає людей, які би його реалізовували. Я не втомлююся про це писати… Одні й ті ж самі люди не можуть реалізовувати одночасно багато проектів… Ви говорите про те, що УБА повинна… А УБА – це її члени… Тож – долучайтеся… І тоді УБА зможе більше… УБА підтримує професійні ініціативи. І несправедливо обвинувачувати активістів, зокрема президента УБА, бо вона працює дуже багато, дуже багато зробила і робить для розвитку бібліотек, професійної освіти в Україні. Вона дуже активно спілкується з бібліотекарями, партнерами, керівниками галузі. Завдяки її зусиллям реалізуються декілька потужних проектів – з розвитку освіти, Бібліоміст, “Мережа центрів офіційної інформації” та ін. Ви вірно кажете, що не всі члени Президії УБА однаково активні… Тому активною повинна стати участь членів при обранні президії УБА. Я завжли кажу, що критика – важлива, проте вона має бути конструктивною, справедливою, спонукати до активізації, а не робити так, що у людей, які щось роблять опускалися руки… Тим більше у волонтерів…
RE «Люблю Нідерланди»
Мій привіт шановній колежанці (мабуть)! Бачу, жартувати Ви умієте 🙂 Бо на тверезу голову ваша пропозиція сприймається не дуже вдалою :).
RE “Просто бібліотекарка”
Дякуючи «ВП», ми сьогодні взнали, що західний світ благодійництвом займається не лише в образі наведених вище артистів. Благодійністю на Заході займаються і цілком достойні люди. У тому числі фонд «Аркадія». Серед іншого цей Фонд піклується про збереження архівів. А оскільки книги, як архівні артефакти, зберігаються в Україні не тільки в архівних установах, але й також у деяких вітчизняних бібліотеках, то цей Фонд викликає цікавість у наших бібліотекарів.
Але, я про гроші. Як свідчить опис за наданим посиланням, «Аркадія» це грантовий фонд, створений у 2001 році. Такі люди, як Лісбет Раузінг і Пітер Болдуін представляють Донорську Раду цього Фонду. Цікаво для нашої розмови про кошти: вже до вересня поточного року, тобто за дванадцять років, Фонд «Аркадія» виділив гранти більш як на $ 243 000 000. Перепрошую, але я примушу пані (чи пана) «Люблю Нідерланди» порахувати кількість нулів! 🙂 Йдеться про сотні мільйонів доларів! Тож не плутайте «слона» і «моську».
Свои или западные инвесторы могут прислужиться украинским библиотекам? Это мне напоминает вопрос типа: «Вовочка, скажи, кто лучше: папа или мама?» 🙂 Просматривается провокативность. Не ошибусь, если скажу что библиотекам всеравно с какой стороны света будет оказана помощь. Ведь украинские библиотеки на входе при библиотечном обслуживании не спрашивает из какой части света читатель. А в век Интернет – тем более.
А если о цифрах, то может быть будет полезна вот такая справка УНИАН.
В ноябре 2008 года Международный валютный фонд принял решение о предоставлении Украине двухлетней программы кредитования stand-by на сумму около 16,4 млрд. долл. В 2008-2009 годах Украина получила три транша кредита на общую сумму 12 млрд. долл. После одобрения летом 2010 года новой двухлетней программы stand-by на почти 16 млрд. долл. Украина получила от МВФ первый транш в размере 1,89 млрд. долл. В декабре 2010 года был выделен второй транш в размере около 1,5 млрд. долл. Вот вам и доминирующий вектор помощи.
«Финансисту» и его единомышленникам.
Все это правда. Но заметьте, как резко уменшились объемы помощи МВФ в последние годы. На порядок! То есть, в десять раз! Так откуда же оптимизм и уверенность насчет Запада? Нет такой уверенности. И «Аркадия» большую част указанных миллионов потратила не на библиотеки, а на музеи и природоохранные проекты.
Не потому ли премьер Н.Азаров вчера сказал: «Не договоримся с МВФ, будем жить без кредитов. У нас мир не маленький, он большой. Не договоримся с МВФ, будет занимать в других местах. На МВФ свет клином не сошелся». По его словам, последние два года показали, что Украина способна самостоятельно, без кредитов МВФ, справляться со своими проблемами. Так что «простая библиотекарка» права: инвестиции для развития украинских библиотек нужно изыскивать прежде всего у себя в стране. Причем, как по линии государственного управления, так и по линии общественных организаций.
Я у відпустці. Тож сидимо з подругою-колежанкою у мене на кухні. Сидимо 🙂 Чай п’ємо 🙂 Інтернет гортаємо та регочемо від душі 🙂 Заглянули під диван і за шафу, УБА там немає 🙂 Вийшли на сайт УБА, туди-сюди по блогосфері «проїхались», по сторінкам обласних осередків УБА, знову повернулись сюди на блог. Бачимо що УБА таки є. І багато чого робить. Було би у мене на кухні вино, ми би з подругою налили келих під тосткик: «За нашу УБА!»:) А не у форматі тосту скажемо просто: «Люди, не нарікайте на УБА!» Бо кожен член УБА, як той равлик: трішки не так на нього дихнеш, то він відразу ховається у свій панцир ))). Вибачте за таку метафору, але я саме так бачу усю психологію бібліотечного волонтерства…
Почали з теми заохочення EIFL для українських бібліотек, та перейшли на тему про гроші і де їх краще взяти. А тим часом Росія надала Україні кредит у 750 мільйонів доларів! Про це в програмі “Вести недели” на телеканалі “Росія” заявив радник президента РФ з питань регіональної економічної інтеграції Сергій Глазьєв.
“Цей кредит для того, щоб Україна не впала в економічну катастрофу. Отже саме життя підказало відповідь. Сподіваймося, що у таких коштах (!) і для українських бібліотек знайдеться місце. Читайте про це в Українській правді – http://www.pravda.com.ua/news/2013/09/22/6998476/
Мірилу: Невже Ви самі у це вітрите? Розкажете, коли отримаєте ці кошти?
Сегодня, 23 сентября, буквально несколько часов тому назад Министр аграрной политики и продовольствия Николай Присяжнюк в Пекине сообщил, что сегодня Украина производит в 2,5-3 раза больше сельхозпродукции, чем потребляет. Хотя используются не все возможности. Поэтому есть достаточно ресурсов, чтобы увеличивать свой экспортный потенциал, а также играть важную роль в решении глобальной проблемы нехватки продуктов питания во всем мире. Значит, если наш аграрный сектор кормит страну с населением 45 млн., то может прокормить еще не менее 100 млн. людей. А если учесть, что сельское население у нас в стране составляет две трети, то выходит, что 30 млн. селян могут прокормить 150 млн. человек; один украинский селянин – способен кормить себя и еще четырех голодных (!)
Читая такое, подумала: и это делают люди из 30 тысяч украинских сел., 15 тысяч из которых имеют плохие библиотеки, а примерно 10 тысяч сел не имеют библиотек вообще. Но за такую важнейшую социальную функцию мир мог бы и обеспечить нашим селянам хорошие библиотеки. Не так ли?
Но это – общая схема. А для ее практической реализации нужны конкретные алгоритмы.Но вот какой вопрос: решить эту задачку должна сельская библиотекарка или библиотечная элита Украины? Как думаете, коллеги?
Моя відповідь Лєрі: бібліотечна еліта. Але і еліту потрібно формувати. А у нас ніяких рейтингів ніхто не створює. Виходить, що усі одинаково сірі. Тихенько отримати “заслуженого” і втекти у “кущі” бібліотечного будення – ось яке гасло притаманне діячам від культури при бібліотечній справі.
Вчора прочитала в НЕТі, що у місті Києві в парку Міністерства освіти і науки посадили дубок. Бачте, у МОНУ є свій парк. А у нашого Мінкульту ані парку, ані скверу; бідний як та церковна миша. І наша УБА при такому бідному міністерстві злидарює, як та бездомна кицька 🙂 Хоча усі знають, що починати потрібно з малого. Чому б не посадити десь на пустирі сквер? Липи, дубочки, клени… Яка красота згодом була би! А там і Культурний Центр бібліотекарів побудували б! Тільки не порівнюйте мене з чоловіком з прізвиськом «Манілов». Знаю, був такий мрійник. По-перше: я – жінка; а по-друге: мрії збуваються -))). Це все по темі посту. Бо розбудова, розвиток мають іти за усіма напрямками. А згадана тут премія EIFL – то лише привід про це поговорити. Давайте збиремось і посадимо парк. Хто садитиме – той і еліта! 🙂
RE «ВП» (на вчорашнє)
Ви права. Ті кошти Україна змушена віддати МВФ у якості відсотків за їх кредити Україні минулих років. Отримані від Росії 750 мільйонів доларів дозволять заплатити відсотки за раніше взятими позиками Міжнародному валютному фонду і, можливо, отримати від нього новий кредит”. Так що бібліотекам нічого не дістанеться. Більше – тут: http://www.pravda.com.ua/news/2013/09/24/6998567/ . Але й тисяча доларів від EIFL на рік – щось смішне і невиразне. А якщо зрозуміти, що ті гроші отримала директор бібліотеки за досягнення усього трудового колективу очолюваної бібліотеки для свого особистого вжитку, то роль EIFL виглядає як наскрізь деморалізуюча. А це не позитив, а шкода бібліотечній справі.
Мірилові: Так не беріть участь у цьому конкурсі! В чому проблема? А знати про конкурс – не завадить… Може хтось інший захоче брати участь! Цей блог – для тих, хто хоче використовувати різні можливості й сам вирішувати, що йому потрібно, а що – ні. Тож поінформовані мають більше можливостей!
ВП – Ваш блог за вашим же задумом не дошка оголошень в інтернеті, а засіб, «площадка» для обміну думками на задану у кожному конкретному пості тему. Тому передбачається обговорення. Я й обговорюю -)) Бо у цій темі маю свою точку зору на це. І маю право говорити. Як і інші. Відвідую цей ваш блог приблизно два роки, але надав свій коментар вперше. Так що я не зловживаю наданою вами можливістю висловлюватись. Хоча й можу мовчати…
Валентина Степановна! Каждый раз, запрещая людям говорить, или даже ограничивая их в желании высказаться, мы должны помнить слова Мартина Лютера Кинга: «В итоге мы запомним не слова наших врагов, а молчание наших друзей»… Посмотрите на библиотечные сайты и всю библиотечную блогосферу! …друзья молчат… Значит кто-то там запретил высказываться оппонентам (врагам).
Продолжать рассчитывать на премии EIFL, или иметь ввиду своих? Вот один из своих – председатель совета директоров агрохолдинга «Авангард» Бахматюк Олег Романович. Бахматюк – не только владелец агрохолдинга «Авангард», но и совладелец других компаний в пищевой промышленности, в сфере транспорта, недвижимости и финансов. «Авангард» – его ключевое и самое крупное коммерческое предприятие. Агрохолдинг основан в 2003 году, входит в число крупнейших агропромышленных предприятий Украины. Специализируется на производстве куриных яиц и продуктов яичной переработки, крупнейший игрок в Украине на этом рынке. Предприятия компании расположены в 14 из 24 областей Украины и в Крыму.
В начале 2011 года журнал “Фокус” оценил состояние Бахматюка в $1,093 млрд., поставив его на 19-е место в списке самых богатых людей Украины (годом ранее состояние было оценено в $233 млн.).В апреле 2012-го Forbes оценил состояние бизнесмена в $904 млн. (11-е место в списке богатейших украинцев). Такой человек любой конкурс обеспечит премиями по $1,5 тыс. обеспечит; стоит только ему намекнуть 🙂