Членами Президії Української бібліотечної асоціації за ініціативи голови Секції університетських бібліотек Т.О.Ярошенко розроблено та ухвалено Заяву Української бібліотечної асоціації від 6 березня 2013 р. «Бібліотеки України – проти порушень Закону про авторське право та суміжні права та неприпустимість отримання прибутків за рахунок відтворення бібліотечних фондів».
Повний текст заяви читайте тут.
Бібліотеки України – проти порушень Закону про авторське право та суміжні права та неприпустимість отримання прибутків за рахунок відтворення бібліотечних фондів. Заява УБА від 6 березня 2013 р.
16 Березня, 2013 від libinnovate
Відповідей: 142
Приєднуємося! Закликаємо! Погоджуємось, що бібліотечний фонд України є національним культурним надбанням Українського народу, невід’ємною складовою частиною інформаційної системи держави, і тому має постійно перебувати під охороною держави. Бібліотеки ж мають сприяти полегшенню законного доступу громадян нашої країни до знань з використанням сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій.
Ми також – За! Підтримуємо заяву Української бібліотечної асоціації від 6 березня 2013 року. Це неприпустимо – отримувати прибутки за рахунок платного розповсюдження відтворених в електронному форматі примірників книг бібліотечних фондів!
Я бібліотекар, і також – За! Але, хотілося би мати від УБА чітке визначення «…електронних бібліотек, що діють на законних підставах…». А від себе пропоную: запровадити таку практику, коли на сайті електронної бібліотеки чи агрегатора, як би вони себе не називали, демонструвались відскановані копії відповідних ліцензій. Але як їх до цього примусити?
Між іншим. Якщо УБА офіційно заявляє про «цифрові копії творів друку, виготовлені в т.ч. за рахунок фондів бібліотек», то було би справедливо назвати ті бібліотеки, котрі таких порушень припустилися. Бо електронні копії друкованих книжкових видань, що наявні наразі в мережі Інтернет у вільному доступі, могли бути створені поза межами українських бібліотек. А це звільняє наші бібліотеки від звинувачень у порушенні Закону України «Про авторське право і суміжні права». Те ж саме стосується і «окремих бібліотекарів». Бо якщо в УБА немає конкретних фактів по прізвищам бібліотекарів, то УБА не має морального права офіційно заявляти про те, що такі бібліотекарі є.
Крымские библиотекари тоже поддерживают такое заявление УБА. Незаконному обороту электронного контента библиотеки должны всячески препятствовать. Ну и не участвовать в разном пиратстве самим, конечно же. Но я, например, не могу себе даже представить, как это библиотекарь может «работать на пиратов» :). Это исключено!
А что касается того, что библиотекари должны как-то контролировать работу пользователей библиотек в библиотечных Интернет-центрах, то это другое дело. Специальные фильтры почему-то никто в библиотеках не хочет ставить; говорят что это противоречит законодательству. И никто не говорит библиотекарям сам принцип отличать нелегальные сайты от легальных, чтобы предупреждать такие нарушения со стороны читателей. Вот и поставили библиотекаря «между двух огней» 🙂 Но по уставу УБА защищает библиотекарей. Может УБА защитит библиотекарей и в этих условиях…
Я звертаюсь до організаторів цієї публікації і самої заяви: «Як читач бібліотеки може протидіяти скачуванню, завантаженню, розповсюдженню?»
Зачем нас опрашивать? Мы все – за! За правильную работу библиотек по всем вопросам. Но нам нужна ясность. А то смотрите, что получается иногда. Кто помнит, как в прошлом году все украинские правохранители ополчились против сайта ex.ua ? Столько было шума! 🙂 Ну и чем это кончилось? Сайт работает! Так он теперь стал легальный или остался нелегальным? Кто скажет об этом сегодня здесь на блоге? Для всех украинских библиотекарей! Потому что если честно, то молодежь приходит в библиотеку и открыто спрашивают: «Можно ли у Вас скачать книгу из этого злополучного сайта – ex.ua ?» Что им отвечать? А то эта вобщем очень хорошая заява УБА как-то получается оторванной от реальной жизни.
Потрібно розрізняти різні правопорушення у сфері захисту інтелектуальної власності. А тут у такому одіозному зверненні чомусь дуже скраєчку зазначено «…та друку контрафактних примірників творів…». Шановні, коли не йдеться про одну чи декілька ксерокопій деяких невеликих розділів книги, а мається на увазі виготовлення додаткових багатотисячних тиражів книги, то це і є кримінальне піратство творів друку! Але бібліотеки та УБА чомусь не бажають співпрацювати з МВС України стосовно пошуку й викриття фактів виготовлення та збуту таких контрафактних тиражів книг українським бібліотекам. Ми, українські пірати, проти такого правопорушення і пропонуємо суворо карати таких нелегалів. Бо це вони дискредитують нас. Піратська Партія – завжди за порядок!
Интересно выходит, украинские библиотекари в лице УБА со своей заявой выступили в защиту авторских прав на произведения печати, а издатели со своим Форумом издателей такой заявы пока не сделали. Кто знает, почему?
«Могилянка» – проти «Чтива»! Два поборника українського патріотичного!
І на тобі! 🙂 Більшої нісенітниці для українського соціуму годі й сподіватися! Але це сталося, і це вже історичний факт планетарного масштабу.
І створила цей факт новітньої історії України генеральний директор наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Тетяна Олександрівна Ярошенко. Прикрий факт. Помовчимо хвилину…
А де вмотивованість такої позиції і такої заяви Тетяни Ярошенко по відношенню до сайту “Чтиво”? А чи надала вона таку мотивацію президії УБА? А чи завантажить вона свої міркування сюди на блог щоб їх почули понад двісті тисяч його відвідувачів? Чи може видасть монографію, як науковець? Чи виступить по телебаченню на захист українців від електронних копій української книги? Чи може матиме виступ перед українською діаспорою, перебуваючи в США у черговому відрядження? Час покаже. Але вже сьогодні зрозуміло, що стежину української книги до людини прокладати ох як важко…
Погомонімо на цю тему трішки активніше.
А ось яку позицію сповідують ті добродії, котрі цю електронну бібліотеку створили, і в якій на сьогодні вже більше десяти тисяч українських книг. Далі – цитую позицію власників сайту «Електронна бібліотека Чтиво»:
Питання авторського права є наріжним каменем усіх нині діючих електронних бібліотек по всьому світу. Бібліотекарі е-бібліотек, автори, видавці та інші власники майнових авторських прав мають різні погляди на питання чи є е-бібліотека повним аналогом зичайної бібліотеки з стелажами паперових книг, чи є е-бібліотека добром або злом для людей загалом та авторів зокрема, чи приносять е-бібліотеки авторам збитки або ж, навпаки, підживлюють інтерес до їхніх творінь збільшуючи обсяги продажів. Безперечно тільки одне — ніхто достеменно не зумів довести своєї позиції так, щоб не залишалося заперечень проти аргументів противників чи поборників, а також зважаючи на нетикет (неписані правила етикету в Інтернеті), який декларує Інтернет вільною зоною, кожна з е-бібліотек самостійно визначає своє ставлення до питання авторського права. Визначаємо його і ми.
Погомонімо на цю тему трішки активніше.
Е-бібліотека «Чтиво» створена і діє з культурно-просвітницькою метою — надання якомога більшій кількості людей доступу до шедеврів світового письменства українською мовою. Е-бібліотека діє на ентузіазмі її команди та небайдужих людей, ми не маємо на меті отримання особистої вигоди від розміщених у бібліотеці творів.
З іншого боку, ми розуміємо бажання автора отримати прибуток від плодів своєї праці, а тому, на прохання власника авторських прав, готові вилучити з бібліотеки твори. Та ми сподіваємось на розуміння власниками авторських прав потреби у вільному доступі до україномовної літератури, оскільки ці книги найчастіше виходили й виходять малими накладами, тож мало кому доступні. Окрім того, за проведеними дослідженнями, наявність текстів у вільному доступі в Інтернеті не зменшує обсяги продаж паперових книг, а за деякими даними навіть збільшує, популяризує їх. Зверніть увагу також і на те, що вилучення матеріалу з е-бібліотеки «Чтиво» не є тотожним вилученню матеріалу з усього Інтернету. Тож чи не краще знайти якийсь компроміс, що був би вигідний і авторам, і читачам?!!
Однак, якщо Ви вважаєте, що якийсь з викладених тут творів або будь-яких інших матеріалів (текст, зображення тощо) порушують належне Вам авторське право, будь ласка, сповістіть про це команду е-бібліотеки «Чтиво». Обов’язково вкажіть матеріал (автора, назву твору тощо) або дайте посилання на нього, а також вкажіть підстави на яких Ви просите вилучити матеріал з бібліотеки.
Для фізичних осіб (авторів, перекладачів) достатньою для вилучення матеріалу з е-бібліотеки «Чтиво»підставою є встановлення особи даної людини. Якщо ми з’ясовуємо, що до нас звернувся саме автор/перекладач твору, то негайно вилучаємо матеріал з бібліотеки. Перевірка здійснюється для запобігання задоволення вимог шахраїв, які пишуть від імені автора/перекладача і переслідують власні цілі.
Якщо право вимоги вилучення матеріалу належить юридичній особі, то така особа може зв’язатися з нами е-поштою з відповідним проханням. При цьому слід вказати гіперпосилання на сторінку відповідного твору в «Чтиві» та кінцеву дату терміну дії прав юридичної особи на цей твір відповідно до правовстановлюючого документу. Якщо ми не знайшли іншої можливості встановити обсяг належних юридичній особі прав на твір (в т.ч. права вимоги про його вилучення) і у нас виникають сумніви щодо цього, ми можемо звернутися з проханням про надання належним чином завіреної копії відповідного документу, що й буде підставою для вилучення твору. Необхідність перевірки прав зумовлена потребою запобігання шахрайству.
В будь-якому випадку, ми б просили авторів та інших власників авторських прав залишити доступ до наявних у бібліотеці творів, оскільки читання літератури найбільше сприяє освіті та особистісному росту молодого покоління, а відтак і української нації вцілому. Ми завжди відкриті до співпраці та діалогу з власниками авторських прав для досягнення нашої спільної мети — донесення україномовної літератури до читача.
Власники сайту основні можливості е-бібліотеки «Чтиво» характеризують таким чином: ми раді представити Вам те, що в нашій уяві постає як зручна електрона книгозбірня як для пересічного читача, так і для людини, закоханої в літературу. Основні можливості нашої е-бібліотеки, які вже працюють наступні:
– Для кожного автора можуть відображатися три «види» творів – власні твори, написані автором; твори, які цей автор переклав на українську; твори, пов’язані з цим автором (твори про нього).
– Для кожного автора можуть бути доступними такі дані: справжнє ім’я, псевдонім(и), ім’я/псевдонім рідною мовою автора, національність, країни проживання, дати народження й смерті, сайт автора, а також біографія.
– Для кожного твору можуть відображатися короткі відомості про твір, ім’я автора чи авторів твору, ім’я автора чи авторів перекладу твору, рік написанн, обкладинка книги, стислий опис (анотація).
– Тексти зберігаються у різних форматах (на даний час це *.fb2, *.epub, *.txt, *.htm, *.rtf, *.doc, *.pdf та *.djvu).
– Зіпування файлів для зменшення трафіку при завантаженні з бібліотеки (*.txt.zip, *.html.zip тощо).
– Завантаження файлів у будь-якому доступному форматі або читання безпосередньо з сайту, якщо формат відображається в оглядачі тенет.
– Максимально спрощена навіґація по сторінках бібліотеки.
– Пошук у іменах авторів, назвах творів, описах творів та текстах сторінок довідки.
– Коментування (написання вражень) творів.
– Система закладок («моє вибране») на авторів, твори, сторінки.
Якщо сьогодні тільки в електронній бібліотеці «Чтиво» ми маємо українську літературу 10489 творів 4136 авторів то – ще не вмерла України ні слава ні воля! Дякуймо ентузіастам! Слава Україні!
Пані Т.Ярошенко дуже проти цього безкоштовного інформаційного ресурсу, та надто активно пропагує інформаційні послуги комерційного агрегатора «ЦУЛ» (Центр учбової літератури) та інших. То може вона відповість на таке просте запитання: Чому ЦУЛ не складає авторські угоди на безкоштовне розповсюдження електронних копій творів коли автор твору на такі умови згоден або й ініціює такі стосунки? Розпочніть хоча би з професорів Києво-Могилянки. Невже у такому українському виші не знайдеться патріотів українського просвітництва? А якже традиція? І як в такому разі розуміти факт наявності у Києво-Могилянці понад п’яти тисяч благодійників, що вже дарували науковій бібліотеці цього Університету книги. А посеред інших і той, хто подарував НаУКМА свої мільйони доларів?
Люди добрі, Тетяно Олександрівно! Президія УБА! Якщо за сім років до агрегаторів електронної бібліотеки «Чтиво» не було жодного судового позову від авторів та інших правовласників творів, то це свідчить про великий рівень лояльності і готовності українців до популяризації та відродження української літератури. Бо це – вагома складова відродження української культури, української нації, становлення української державності. То може саме це має бути у підвалинах руху нашої країни до створення повноцінного національного репозитарію електронного контенту. Може це і є фактичний початок здійснення проекту «Бібліотека ХХІ»? І може варто його у такому дусі продовжити?
Слава Україні! Героям слава!
Зайшла на сайти українських обласних наукових бібліотек. Оглянула їх колекції електронних книг. Доволі слабкі; усі разом не складуть конкуренції бібліотеці «Чтиво». Усі фактично без засобів зручної навігації та анотацій, не кажучи вже про наявність можливості коментування відвідувачами. А час той же – п’ять-сім років існування. І штати відомі, загалом більше двох тисяч бібліотекарів! І комп’ютерных фахівців більше пів сотні.
Бібліотекарі! Шановна президіє УБА! А чому б нам не запропонувати українським бібліотекам співпрацю з персоналом ентузіастів електронної бібліотеки «Чтиво»? Здається, що за фахом вони не професійні бібліотекарі, але з усього видно, що люди вони здібні до такої роботи. Оголосіть нарешті склад оргкомітету і контактні дані проекту «Бібліотека ХХІ». Бо так як є сьогодні зі створенням національної електронної бібліотеки України не може продовжуватись надалі!
Не сваріться на блозі :). Бо питання ці, хоч і складні, та все одно не вартують розбрату та ворожнечі. Слід зазначити, що стосунки між будь-яким агрегатором електронного контенту і авторами творів друку, які агрегатором поширюються в Інтернеті на безкоштовній основі, перебувають виключно у сфері дії цивільного права. А відомо, що норми цивільних правовідносин судовою владою застосовуються і реалізується правосуддя тільки при наявності судового позову. Тобто, має бути позивач: фізична чи юридична особа, яка має обґрунтовані позовні претензії до відповідача. І тільки тоді судом визначається наявність і міра провини відповідача. У даному контексті – персоналу сайту електронної бібліотеки «Чтиво», який на погляд Т.Ярошенко порушує авторські та суміжні права інтелектуальної власності. Тож у правовій площині і потрібно діяти. А не волати на весь Інтернет: «Караул! Грабують! Тримай злодія!». Будьмо толерантними.
А що скаже з такого приводу юридична компанія «Горение», що має угоду про співпрацю з Українською бібліотечною асоціацією?
А дійсно, яка наразі позиція президії УБА стосовно того, щоби сайти, що пропонують свої послуги поширення електронного контенту, експонували свої ліцензії на таку господарську діяльність?
Так, так! Варто спонукати країну до такої практики. Бо саме у цьому ПОЧАТОК. А не у таких ось порожніх заявах. Бо дійсно ціна цій заяві УБА – «гріш в базарний день». Це не що інше, як бутафорія «шаленої діяльності УБА». Мабуть на догоду IFLA. Вибачайте.
А насправді ті сайти, власники котрих отримають в управліннях юстиції дозволи на таку діяльність, легко будуть здійснювати таку експозицію отриманих свідоцтв. І до відповідних реєстрів попадуть. І діятимуть у правовому полі. А ті, котрі такого свідоцтва не отримають, не спроможуться цього зробити. І діяти не зможуть. Це й буде «моментом істини» у цьому питанні. І буде зрозуміло «хто є хто» на поприщі інформаційних послуг такого характеру. До речі, а який досвід у цій справі в країнах Заходу, Європи? Наведіть тексти ліцензій, що видаються в тих країнах.
Правильно підмічають попередні дописувачі щодо необхідності створення бібліотекарям необхідних умов для виконання рекомендацій по захисту творів друку від протиправного використання. І дійсно, шановні, закликаючи до «спільної протидії скачуванню, завантаженню і розповсюдженню…», було би доречно надати аудиторії такого свого звернення (нам, бібліотекарям) перелік відповідних сайтів. Або хоча б запропонувати зрозумілий механізм ідентифікації таких сайтів користувачами: без таких категорій, як-то: «відчуваю», «впевнена», «очевидно», «хто б сумнівався», «всі знають», «мені казали» тощо. А без таких списків та механізму толку від цього звернення буде не більше, аніж від криків того, що волає в пустелі. А хтось з сільських скаже: «як від козла молока», перепрошую :).
Слава Україні!
Для усіх справжніх патріотів української книги пропоную відвідати сайт «КЕБ» – http://kebu.org.ua/ . Така «транспортна» абревіатура цього сайту означає трохи інше: Команда Електронних Бібліотек України. Так ця сама команда звертається до всіх електронних бібліотек, які мають відношення до України, із пропозицією стати учасниками КЕБУ. Слушна пропозиція :).
Цитую:
“пропонують в безкоштовному чи навіть платному користуванні цифрові копії творів друку, виготовлених в т.ч. за рахунок фондів бібліотек, з порушенням положень Закону України «Про авторське право і суміжні права»”
1. Якщо порушено права зацікавлених осіб, вони можуть звернутися з заявою до МВС.
2. Якщо відомі факти “в т.ч. за рахунок фондів бібліотек”, то треба конкретизувати в чому порушення? Якщо читач взяв книжку “острів скарбів” та відскакував її, чиї права він порушив? Чи Шевченків “Заповіт” сфотографував з бібліотечної книжки?
3. Які положення ЗУ «Про авторське право і суміжні права»?
Спасибі за цей пост. Моя позиція така: бібліотекарі не мають морального права порушувати закон України та відповідні міжнародні правові акти щодо захисту творів інтелектуальної власності, та електронних книг зокрема, від їх використання з метою наживи, тобто отримання матеріальної вигоди. І в той же час, бібліотекарі-професіонали та бібліотекарі-любителі мають право займатися волонтерською діяльністю, що пропагує книгу як джерело знань і читання як каталізатор розвитку особистості. Держава, видавці та ВГО УБА повинні сприяти таким волонтерам у таких їх устремліннях.
Привіт усім «нєвдоволєнім»! 🙂 Справжні патріоти України мають поважати будь-який порух добровольців, котрі беруться сприяти поширенню руху української книги до читача, заради якого книги і пишуться. А якщо діяти навпаки, то давайте тоді житло оберігати від тих хто там хоче мешкати :). Давайте трамваї захищати від пасажирів :). Давайте картоплю оберігати від тих, хто її їсть :). Давайте ліки захищати від тих, хто їх потребує… Не смішіть гусей! 🙂
Зайшла на сторінку http://chtyvo.org.ua/authors/letter/15/%D0%9B . Тека авторів. Яка казенна бібліотека має такий сервіс для своїх користувачів? Зайшла на сторінку http://chtyvo.org.ua/help/biblioteka/biblioteky . Веб-сайти бібліотек України. З повагою до кожної області. Дивлюсь на меню сайту. Електронна бібліотека структурована за розділами: химерна, художня, історична, народна, дитяча, наукова, навчальна, детективи, пригоди, релігія, публіцистика, гумор, любовна, часописи. Здорово! Бо це елементи інтуїтивного інтерфейсу читача. Зайшла на сторінку http://chtyvo.org.ua/help/biblioteka/korysni-posylannia . Електронні бібліотеки та літературні проекти. Двадцять дружніх сайтів, що пропагують читання української книги. Чи є таке на сайтах казенних бібліотек? Так «хто є хто» в українському секторі Інтернет?
Усім «нєвдоволєнім» пропоную покинути межі такої незручної проблемної України, щоб було зручніше писати заяви :). А усім українським патріотам – СлаваУкраїні!
Кожен, хто наважився писати заяву, має знати, що цей документ обов’язково містить такий реквізит, як «адресат». Тобто, отримувач заяви. Кожна заява комусь адресується, і адресат вказується у тексті заяви. Вікіпедія про це знає більше: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%8F%D0%B2%D0%B0 . Є про таке і у книзі: Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера, 2003 ISBN 966-7543-25-0с.45-47.
У даному випадку заява адресата не має. Втім і підпису ця заява також не має. Виникає великий сумнів, що ця заява зареєстрована в установленому порядку в УБА, а значить що вона дійсно є «де-юре». Значить цієї так званої «заяви» немає. Значить це – сущий фантом. Ілюзія. Значить є тут ілюзіоніст. Хто він? І яку мету має? Я знаю лише ці запитання, а хто знає більше – напишіть сюди на блог. Мені так здається, що люди будуть вдячні.
RE «Канцелярія»: Головне, що тепер весь світ знає про позицію УБА що бібліотеки України – проти порушень Закону про авторське право і суміжні права та неприпустимість отримання прибутків за рахунок відтворення бібліотечних фондів. Все решта – тільки подробиці. А ми вчора з кумом незареєстрованого кролика з’їли, то що? Інколи реєстрація зовсім нічого не міняє :).
Гей, панове! Хватить один одному чуби дерти!
Сьогодні Прощена Неділя! Мирімося, браття!
Стараймось жити з вами так,
Щоб бути за взірець дитині.
Бо справедливості, добра
Так мало в світі нині.
Стараймось жити з вами так,
Щоб один одного любити.
Надіймось кращого в житті,
Учімося добро творити.
Бути проти порушень Закону. І бути проти порушень Моралі. Щодня і щомиті. Для людини це важко. Роблячи свої вчинки, ми інколи помиляємось, і… п’ємо гіркої чаші напій…
Дві чаші нам даються у житті:
Одна солодка і гірка одна.
Хотів би хтось цього чи б не хотів —
Обидві треба випити до дна.
Якщо тобі на радість кожен крок
І кожна мить буття — блаженна мить,
То п’єш ти із солодкої ковток.
Коли тобі у чомусь не щастить,
Ти не шукай, чия у тім вина,
Дарма у здогадах не мучся ти —
Це просто ще не випита до дна
Тобі належна чаша гіркоти…
А я би радила нашій УБА не заяви проголошувати, і соромити нізащо активних юнаків та дівчат, а відшукати авторів тих чотирьох тисяч творів, котрі вони відсканували і надають любителям для скачування через свій сайт «ЧТИВО». Гляди, комусь і дійсно заплатили б за таке розповсюдження творів. Якщо не власне авторам, то хоча б їх дітям чи онукам. Хоч не дуже віриться, що такі жадібні знайдуться. Та головне – заплатили б «постраждалим» видавцям :).
Одна біда: власники того сайту облаштували тільки «приміщення бібліотеки», а е-книги туди завантажують користувачі. Отак і виходить, що одні читачі завантажують, а інші – скачують. Одним словом – вільно обмінюються між собою інформацією через Інтернет. Просто цитують не рядками творів друку, а цілими книгами таких творів :). Тобто, це не бізнесовий, а суто гуманітарний проект. Так до нього і потрібно ставитись. І закони застосовувати відповідні.
Мир, мир, і ще раз – мир. Дорогі браття і сестри! Входячи у святий піст, який починається завтра у понеділок, ми входимо в особливий час очищення, покаяння і духовного зросту. Сорок днів — це сорок кроків на шляху до змін та до нашого спасіння. Шлях покаяння тому і називається шляхом, бо має початок, продовження і завершення. Тому-то потрібно почати цей шлях посту та завершити його за прикладом нашого Спасителя, Який також постив та молився у пустелі задля нашого спасіння. (Свято-Успенська парафія, с. Шушківці)
Спробую прокоментувати деякі коментарі – перепрошую за тавтологію. Почну з Канцелярії: Про заяви можна прочитати не лише у підручнику з ділового мовлення 🙂 Бувають ще заяви, декларації, маніфести тощо. Це – документ, який проголошує для загального відому певні принципи, які сповідують заявники.
Максимові та іншим: Відповідь на Ваше запитання може бути така: Старатися не використовувати крадене. Як розрізняти крадене від некраденого? Часом це нелегко. Як ми розрізняємо, чи краденою є якась річ, яку нам пропонують? Щось там є підозріле: чи річ вже занадто дешева, чи пропонує її нам хтось, кому не можна довіряти, щось ще… Чи можна укласти список всіх речей та осіб, які можуть нам пропонувати крадені речі? Питання риторичне… Як нам всім бути? Аналізувати, думати, ділитися нашими професійними спостереженнями, пам’ятати про мораль і право.
Захисникові “Чтива”: коментар лише на одне Ваше твердження, щодо того, що не було жодного позову до суду. Я все ж таки сумніваюся, що це серьйозний аргумент. Якщо мене не піймали, то я не крадій? Це я, звичайно, перебільшую, проте лише для того, щоби зрозуміти, що аргументи, які наводяться, не можуть вважатися серьйозними аргументами.
Тепер про позови до суду до бібліотек. Я знаю, що до однієї з українських бібліотек вже приходять правоохоронці розслідувати справу у відповідь на заяву про порушення прав. Бо одна з горе-фірм продавала копії книжок з печатками цієї книгозбірні. Чи були у цьому задіяні бібліотекарі? Припускаю, що так, бо ця бібліотека, практично, не видає додому книжки. Я не знаю, чи було при цьому порушення законів, але точно було порушення професійних етичних норм.
Спробуйте також подивитися на проблему очима автора книги. Скажімо, я свої книжки не продаю, проте навіть при цьому мені, як автору, не завжди приємно, що мою книгу розповсюджують ті, кого я не вповноважувала це робити, часом передруковують у журналах мої статті, хоча я на це дозвіл не давала. Тим більше прикро це тим авторам, які заробляють на життя творчою працею. І не варто прикриватися фіговим листком вболівання за загальне благо. Доступ до інформації та дотримання законів повинно добре балансуватися, мої права, як автора, не повинні порушуватися.
І ще про важливе: не треба обвинувачувати тих з нас, хто привертає загальну увагу до складних питань авторського права. Бо часто це нагадує дитину, яка сердиться на матір, яка забороняє їй гратися з вогнем, обвинувачуючи матір у тому, що вона придумала і зробила так, щоби вогонь обпікав…:-)
Ця дискусія – дуже важлива!
Якось одного разу я зайшла до бібліотеки. Взяла книгу. Зручно розташувалась у читальній залі і занурилась у приємне читання. Але моє задоволення було не довгим, бо вже через декілька хвилин мене просто нудило. Закрутилось в голові. В очах стали літати «метелики». Добре, що поряд була моя старша сестра. Вона тоді й фактично спасла мене.
Фарби. Поліграфічні фарби. Ми навіть не здогадуємося, які вони бувають шкідливі для здоров’я людини, читача книги, яка надрукована такою фарбою. І такі факти не поодинокі. Час від часу від таких книг користувачі бібліотек наражаються на смертельну небезпеку. І в першу чергу ризикують бібліотекарі.
Тому необхідно, щоб УБА негайно звернулась із заявою (не має значення куди!) про неприпустимість використання «світовою поліграфічною армадою» таких фарб. А до усіх небайдужих користувачів бібліотек велике прохання: як тільки Вам стане відомо про місцезнаходження таких книг, повідомити куди слід :).
Як Ви здогадались, це – вигадка, прикол – на молодіжному сленгу :). Така заява не потрібна. Бо стандартизація поліграфічного устаткування і поліграфічної продукції зроблять свою справу. Бібліотеки ж мають робити свою справу. То можливо й виконання закону про авторське право мають здійснювати професіонали?…
Ну як не погодитись з модератором блогу «ВП», що «ця дискусія – дуже важлива»? Ну як не погодитись, що «не треба обвинувачувати тих з нас, хто привертає загальну увагу до складних питань авторського права»? Та чи не ключовою думкою у цій дискусії я би виділила тезу «сумської бібліотекарки»: – «бібліотекарі-любителі мають право займатися волонтерською діяльністю, що пропагує книгу як джерело знань і читання як каталізатор розвитку особистості; держава, видавці та ВГО УБА повинні сприяти таким волонтерам у таких їх устремліннях». І тому мабуть має деякий сенс пропозиція «нєвдоволєнім» покинути межі такої незручної проблемної України, у нетрах котрої є такі активні волонтери. Хоча й виглядає надто вже категоричною. Тому праві ті, хто запрошує «воюючі сторони» знати час і межі свого протистояння. Відсьогодні попереду 40 днів Прощі. Надворі весна. Так, так…
Весна настала. Сніг поволі тане,
З’явились перші проліски на світ…
Якби могло ще сонечко весняне
У наших душах розтопити лід…
Захисникам ЧТИВА та інших контрафактних е-бібліотек:див. http://kmalibrary.blogspot.it/2013/01/blog-post_20.html
Якщо ж ви так вболіваєте за права корисутвачів: наш шлях – Вільний Доступ! Погугліть, на цю тему нині багато публікацій, а ще понад 2000 вільних електронних архівів, де містяться вже мільони документів, АЛЕ всі з них з дотриманням правил охорони й поваги до інтелектуальноі власности. а ховаючись під ініціалами й відсутність контактів на сайті, під девізом “не корысти ради”, і закликаючи авторів до судових позовів, замість укладання угод з охочими на таке розповсюдження. перепрошую також, на персональні закиди тутне відповідатиму, будь-ласка, поспілкуємочь телефоном чи персонально, чи електронно, але представтесь, я своє ім’я не приховую.
І ще раз, закликаю всіх своїх колег: бібліотеки завжди були за вільний доступ до знань, інформаційних джерел, але ЗАВЖДИ лише з повагою до авторських прав. Підтримаймо наш авторитет і надалі.
RE «МБ»: Ви привселюдно звинуватила «ЧТИВО», а привселюдно захистити свою точку зору не бажаєте. Цікаво-цікаво. Якщо бажаєте Із захисниками «ЧТИВА» спілкуватись телефоном, то Ваша приватна справа. А для широких верств було би більш корисно побачити продовження цього спору на загальнодоступному Інтернет-ресурсі. У Вас же не якісь там особисті рахунки з тим «ЧТИВОМ». Ви також, сподіваюсь, «не користі ради» на двох блогах відразу підняла це питання. Візьміть і «розтрощіть» їх таких-сяких.
Якщо «ЧТИВО» – є злочинною зграєю вільнодумствующих українських націоналістів, що анонімно присутні в Інтернеті і злочинно-безкорисливо пропагують те, що Києво-Могилянка та дві тисячі «ВІЛЬНОГО ДОСТУПУ» не в змозі чи не бажають робити, то чому Ви проти ліцензування такої діяльності?
І про анонімність. Онде блог «Пан Бібліотекар» існує з лжепрофілем, і нічого! Це Вам не дошкуляє! Шановна Т.О., не застосовуйте у публічній практиці подвійні стандарти, і у Вас буде більше прихильників.
До слова!
Електронна бібліотека «ЧТИВО» має такі пріоритети:
– Надання читачам якісних електронних книг в повному обсязі (не уривки і не скорочені варіанти) і в якомога більшій кількості.
– Забезпечення школярів та студентів україномовним літматеріалом, який вони вивчають за програмами навчальних закладів.
– Збереження і поширення української думки в слові, а відтак і збереження національної пам’яті.
– Забезпечення зручного користування і доступу до вмісту е-бібліотеки усіма можливими способами.
Той, хто є громадянином (громадянкою) України і протидіє збереженню і поширенню української думки в слові, а відтак протидіє збереженню національної пам’яті українського народу, має усвідомлювати таку свою специфічну соціально-політичну позицію.
Чому УБА цим своїм протестом випередила відповідний протест Спілки письменників України? Та чи взагалі авторка цього посту мала попередню розмову з українськими письменниками? До речі, а яка за чисельністю колекція україністики у бібліотеці Києво-Могилянки? До речі, а що з україніки (кількість?) є в університетському репозитарії?
Питання гостре, і для усіх сторін болюче.
Ми повинні навчитись поважати авторські і суміжні права, намагатись не порушувати їх.
І вірно зазначено про відкритий доступ – у цьому перспектива.
Це вже питання до автора, чи він хоче розповсюджувати свою працю в мережі і зробити її суспільним надбанням (що запобігло б неправомірній ситуації !!! ), чи не хоче.
Але автор повинен мати впевненість, що з його твором все буде гаразд (проблема плагіату) і він зможе отримати прибуток (якщо це для нього так важливо).
З іншої сторони – чи самі бібліотеки дотримуються захисту авторських прав, надаючи доступ до копій (примірників)?
Думаю, варто говорити про дві сторони медалі.
@Тетяні Ярошенко.
Чому за сім років існування сайту «ЧТИВО» Ви не допомогла хоча б одному авторові відстояти його право на отримання грошової винагороди від цього «ЧТИВО»? Ви – не послідовна у своїй боротьбі за верховенство права. Значить, Ви не вірите в те, що говорите у пості. Бо чітко знаєте, що правовідносини суб’єктів цивільного права здійснюються шляхом оформлення позовної заяви по кожному окремому випадку. А гуртових технологій практичного захисту у цивільному судочинстві не існує.
А до усього цього не важко зрозуміти, що є така річ, як відсутність претензій у однієї людини до іншої людини. І якщо вже так складається, що за дві тисячі днів ніхто з десяти тисяч авторів не звернувся за захистом своїх авторських прав проти “ЧТИВО”, то вони до “ЧТИВО” претензій не мають.
А Ваші претензії до сайту “ЧТИВО” важко зрозуміти,
бо Ваших творів там немає.
До “Питання Гостре” – Ось я видав ще одну свою книгу. І бажаю розташувати її у відкритий доступ щоб її читали люди. Але не знаю як це краще зробити. Як мені бути? Дотепер я дві свої попередні книжки завантажив на цей клятий “ЧТИВО”. А тепер вже й не знаю. Опублікуйте на сайті УБА хоча б з десяток таких легальних відкритих україномовних репозитаріїв. А почніть з одного у коментарі на цьому блозі. Дякую.
@Петро Семенович
Взагалі, киньте в гугл “розмістити роботу у відкритому доступі” – і знайдете деякі відповіді на запитання.
Якщо Ваша інституція підтримує архів відкритого доступу – архівуйте там.
Ні? Шукайте такий архів:
– OpenDOAR(http://www.opendoar.org/) чи ROAR(http://roar.eprints.org/)
– Існує список дисциплінарних архівів: http://oad.simmons.edu/oadwiki/Disciplinary_repositories
– Можете скористатись універсальними архівами – Open Depot (міжнародний проект – http://opendepot.org/information.html) чи ELibUkr-OA (український проект – http://oa.elibukr.org/).
Успіху! УБА може теж скористатись.
Хочу звернути увагу поважного товариства, що відвідують цей блог, на такий факт. Ми, бібліотекарі, щороку вилучаємо з бібліотечних фондів ті ж таки до десяти мільйонів примірників книг. Левова їх частка – з тавром так званої «моральної застарілості». А в цей же час закон жорстоко охороняє ці книги від поширення в Інтернеті. То чи не абсурдом тут віддає? А у нас в бібліотечній системі є і доктори наук, і академіки, і чиновники найвищого ґатунку, і просто люди з науковим складом розуму, та й просто розумні виважені люди. І все це – враз кудись зникає, коли справа заходить про те, щоб поставити під сумнів цей абсурд. Ми вже зруйнували державу в цілому з населенням понад 300 мільйонів людей з її конституцією, а елементи закону про авторське право тих часів залишили. Щось тут негаразд!
Влучне порівняння! 🙂 З комсомолками! 🙂 Бо це вони у 30-ті роки ходили по хатах українських родин і вилучали «незаконно наявний» у помешканнях людей контент (вибачаюсь, збіжжя) з дірявих мішків, з горшків, з карманів дитячих штанців… І за це людей багатодітними родинами відправляли до Сибіру «на Соловки». Назавжди! На смерть! Ними керувала «пролетарська доцільність» і відсутність власного критичного мислення. Виправдайте тих комсомолок сьогодні. Отож. Немає їм виправдання!
Ось так через декілька років ми не знаходитимо виправдання сьогоднішнім «комсомолкам», котрі так заповзято взялися захищати від людей те, що належить народу по праву, і людству в цілому. Бо звести до примітивної формули «це моє!» кожен «чих» авторів в Інформаційному Суспільстві Майбутнього неможливо. Це – абсурд!
Донецьким бібліотекарям та іншим:
Не звітуйте так завзято! І не підстрибуйте! 🙂 Бо за Вами не уся правда. Цей закон не досконалий. І це потрібно визнавати. Держава Україна на захист авторських прав творців книг ввела в дію відомий закон. Термін його дії стосовно кожного виданого твору 70 років після смерті автора перевершує усі розумні межі. Бо ми ж, як бібліотекарі, знаємо яка частка книжкової продукції такий тривалий час витримує (запитувана). Дуже й дуже невелика. Зазвичай залишається тільки класика, до якої переходить зовсім незначна частка творів поточного часу.
Це у художній літературі. Але твори друку (книги) – це і технічна література. Візьміть, наприклад, книги комп’ютерної тематики. Яку цінність складають сьогодні такі книги десятилітньої давнини? Все змінилося настільки, що ті книги вже морально застарілі. І тому перевидавати їх вже ніхто не буде. І тому ніякої економічної вигоди їх автори не матимуть. Все! І лише ті, у кого непереборна манія величності, будуть захищати своє право від «зазіхань» читачів зі складу істориків або археологів :).
Шановна Марина Володимирівна, цілком Вас підтримую. Це так. Візьміть економіку. Я вже не кажу про політику. Скільки Ви нарахуєте книг, що видані 20-30 років тому, потрібними суспільству сьогодні. Але ж не усім їх авторам сьогодні виповнилось 70 років. Тож попереду ще не менше 100 років ці книги наш закон буде охороняти від розповсюдження їх в Інтернеті. І зовсім не за схемою «до запитання», а упереджено до потенційного поширювача. І таких прикладів можна навести безліч.
Якби ж був такий закон, котрий дозволяв би українським бібліотекам отримувати електронну копію тих друкованих примірників, котрі вони вилучають з бібліотечних фондів як застарілі, то було би розумно. Але ж і такої поправки цей закон сьогодні не має. І чомусь наші «комсомолки» такі пропозиції до законодавця не пропонують. Натомість розгортається справжнє «сафарі» на ентузіастів створення е-копій застарілих книг, що роблять деякі зручності для вільного епізодичного доступу до їх змісту незначної частки суспільства. Але вже як суспільного надбання. Схаменіться, люди!
RE «Питання гостре» – Ви так жалібно говорите про автора, котрому нічого їсти з причини таких крадіїв, як згадане тут «ЧТИВО». А я не можу з Вами погодитись. Бо, по-перше, навіть той автор, котрий написав свою книгу в 30 років, наступні 50 буде надійно захищений законом. І ніхто на це не зазіхає. А по-друге, пропонується тільки зобов’язати автора піти до відповідного органу-реєстратора і зареєструвати свій твір для створення умов здійснення державою такого захисту. А якщо такий орган-реєстратор в Україні ще не створено, то створити його.
Паралель! Чому ця держава пропонує сьогодні доволі старим людям піти до Ощадбанку і зареєструвати своє право на «Вітіну тисячу»? А перед цим, років три чи чотири тому, ця ж держава зобов’язувала цих же людей зареєструвати таке ж своє право на отримання «Юліної тисячі»? І все гарно-добре? А запропонувати авторам творів друку реєструвати своє авторське право на отримання мільйонів гривень прибутку від розповсюдження їх творів ця держава чомусь не може. Може ця держава чекає поки ми їй підкажемо? То давайте це зробимо!
Особисто я – “за” цивілізоване використання контенту. Вже давно пора адаптувати СС в наше законодавство і дати авторам нормальний дозвільний інструмент. Доречі, робота із перекладу СС вже зроблена –http://creativecommons.org.ua/ (дякуємо Ірині Кучмі та фахівцям у галузі АА та ІВ, хто долучився до того), але хто зна, скільки ще часу пройде допоки…
Однак, колеги, “нехай кине у мене каменем” той, хто жодного разу не скачував піратський контент. Все одно що: книжки, музику, фільми, ПЗ. Невже в усіх наших бібліотеках увесь відцифрований матеріал існує в межах дії авторського права?…
І давайте “глибоко копати” перш, ніж щось озвучувати. Згадайте петицію-бойкот Elsevier – The Cost of Knowledge – http://thecostofknowledge.com/
Невже ніхто з нас її не підписав?…
А серед трьох причин, які спонукали до бойкоту названо, доречі, підтримку Елзевіром законопроектів із боротьби з піратством в інтернет, які були подані до Палати представників Конгресу США: SOPA –http://en.wikipedia.org/wiki/SOPA
і PIPA – http://en.wikipedia.org/wiki/PROTECT_IP_Act
То давайте перше визначимося з ким ми?..
Особисто я б закликала усіх бібліотечних авторів розмістити свої роботи у Відкритому Доступі, щоб не було необхідності у читачів платити за те на піратських сайтах.
А книжки з фондів бібліотек … сподіваюся, що ще застану той час, коли хоча б ПОЧНЕ діяти “Бібліотека XXI”…
Дуже схоже, що пані Т.Ярошенко надто опікується прибутками агрегаторів. І бачить саме в цих бізнес-структурах велику і навіть єдину формулу спасіння творчого потенціалу українського творчого люду. Їй здається, що без такої місії вітчизняних бізнес-агрегаторів «висохне» ріка українських талантів. Спірна гіпотеза. Їй потрібні наукові докази. Бо приймати це на віру – то вже зовсім не науковий підхід.
Чому бізнес-агрегатори не беруть на себе турботи по захисту авторських прав хоча би незначної частини творів друку, котрі незаконно розповсюджуються в Інтернеті такими філантропічними сайтами, як «ЧТИВО» та їм подібними? Здавалось би, беріть будь-який твір, розшукуйте автора, складайте з ним авторську угоду, і вперед – за прибутком! А заодно і з автором поділитеся. Так ні! Вони так не роблять! Бо добре знають, де слід очікувати прибуток, а де такого прибутку ніколи не буде. Мабуть знають про це й більшість авторів творів, тому й не позиваються до суду та не звертаються до бізнес-агрегаторів. А якщо і звертаються, то отримують відмову. То може це і є об’єктивним індикатором доцільності захисту творів друку від поширення їх в Інтернеті?
Миколі з метро та деяким іншим коментаторам: Мені образливо було читати Ваш коментар, який все повертає з ніг на голову. Це ті, хто вважає, що “все вокруг колхозное, все вокруг мое” хочуть все відняти і начебто рівно поділити.
Бібліотекарі за визначенням благородні люди, які працюють на загальне благо. Ми будуємо правову державу, чи яку? Законів треба дотримуватися. Якщо закони погані, давайте лобіювати їхні зміни. Це – тяжкий, проте цивілізований процес, який потребує знань, професіоналізму, дипломатії, компромісів і багато чого ще. Хто з бібліотекарів сьогодні готовий піти у Верховну Раді й сказати, що і як треба змінити. Так, це – професійна розмова. Це – набагато важче, ніж “слямзить” – перепрошую за сленг – і пояснювати, що я благородний патріот. Патріотизм – у тому, щоби побудувати правову державу, а не у тому, щоби все стало колгоспним, нічим … Нас – бібліотекарів – ніхто не бачить і не сприймає в суспільстві, як зацікавлену сторону в лобіюванні збалансованих законів авторського права, щоби збалансовано захищати інтереси громадян-читачів, і авторів, і бізнесу. Чому? Тому що ми не готові професійно працювати. Що робити? Давайте обговорювати питання в такій – професійній площині. Деякі з дописувачів намагаються це робити (і Питання гостре, і Оксана Бруй, і Ірина Моцик та інші) за що я вдячна. Так, це рух Відкритого доступу. Так, це співпраця з юристами, так, це підвищення кваліфікації бібліотекарів… Так, це необхідність входження в робочі групи, які впливають на зміни. Ми не повинні забувати, що автори, видавці – не вороги нам-бібліотекарям, читачам. Вони зацікавленні в поширенні інформації, в цивілізованому веденні справ. Від кожного залежить розбудова демократичної, правової держави з ринковою економікою, де захищається інтелектуальна свобода, налагоджений ефективний безбар’єрний доступ до інформації.
У Польщі вперше бібліотекарі офіційно підняли свій голос щодо змін у законах авторського права і спромоглися досягти певних змін. Що саме і як це зроблено? (читати англійською тут: http://www.eifl.net/case-study-copyright-reform-poland. Може хтось зможе прочитати і нам розповість?)
Треба вивчити питання. Що саме лобіює ІФЛА на міжнародному рівні? А чи знаєте Ви, що у Швеції автори книжок, перекладачі, художники за кожну книговидачу в бібліотеці своєї книги отримують гонорар? Я про це писала на цьому блозі. Треба багато чого знати і робити, щоби це було цивілізовано, а не по-комсомольські, як з хворої голови на здорову перевели деякі дописувачі цього блогу.
“ВП”: Я повернувся, щоб побачити що тут говориться. Пояснюєте переконливо; в усякому разі переконливість відчувається у тональності Вашого допису, навіть експресія. У такому разі і цей блог має бути платним. Хоча б для дописувачів. Я свої дописи відмовляюсь зацінювати і отримувати гонорар, а Ви, шановна, яка ціна наприклад цього Вашого розлогого допису? В доларах, звичайно ж…
Уважаемые библиотекари! Расскажите нашей Родине, всему украинскому народу и особенно законодательной власти, что даже такие диктаторы, как Сталин и Гитлер, оставили все свои сбережения и авторское право на все свои произведения в статусе «суспільне надбання». Книги Леонида Брежнева «Целина» и «Возрождение» также перешли в общественное достояние еще при жизни автора. Чтобы люди грядущих поколений книги читали и могли написать еще лучшие книги. Такая вот была философия общества. И даже такой тиран, как Чизгисхан все свои сокровища завещал не своим потомкам, а своему государству, а значит – всему народу. И если бы были у него книги, то они также были бы завещаны его народу. Так о чем здесь разговор, господа-демократы? Вы просто «выворачиваете людям мозги».
Учтите, практически все наши сегодняшние авторы получили свое интеллектуальное развитие в советских бесплатных школах и бесплатных университетах. И сегодня, когда им уже 20 и больше лет, и когда они уже могут что-то написать умное, не обязывать их немножко своих интеллектуальных трудов давать бесплатно для чтения своим же народом, – это высшая глупость. Проведите референдум, и Вы убедитесь в этом. Но сейчас вот такими «комсомолками», как Т.Ярошенко и И.Шевченко исподтишка проводится совсем другая «работа» – изолировать наш народ от тех интеллектуальных запасов, которые созданы поколениями наших родителей и прародителей. То есть проводится ретро-приватизация интеллектуальной собственности общественного достояния украинского народа. И гуманным этот процесс назвать нельзя.
Колеги! Я – проти! Я проти вузького тлумачення принципів авторського права, як це робиться тими, хто наразі взявся так «ретиво» і «взахлеб» захищати чинний закон. Бо справжнє Право – це коли дається широка палітра можливостей розв’язання протиріч, що виникають в процесі життя. Зайдіть в Інтернет і запитайте у того ж таки Гугла про книгу Леоніда Кучмии «Україна не Росія». І Ви побачите безліч її електронних копій. Бери і читай! Де судові позови автора? Їх немає! І не буде! Ніколи! А він би зміг це зробити! Будьте певні!
Значить Леонід Данилович дає цю свою книжку у суспільне надбання. І як Президент України, і як людина. Чому це не повчально для президії УБА? Чому два кандидати наук трактують авторське право виключно як підставу для заборони завантаження електронних копій в Інтернет? Це проблема їх освіти чи проблема їх сумління? Якщо вони відкриті публічні люди, то ми їх коментарі тут ще почитаємо. Якщо ж вони – «люди лихої волі», то зачекаємось…
Ми повинні в чинний закон про авторське право терміново додати позицію, в котрій надати авторові право власною волею офіційно передати свій твір до суспільного надбання у будь-який час його існування: відразу, через рік чи два чи три, через вказаний термін часу або при настанні певної події, і т.д. і т. п. І на найкращому порталі України оголошувати списки таких благодійників викарбувані золотом. І включати до ТОР-НОВИН! Бібліотекам це до лиця, і тому бібліотекарі мали б очолити цей процес. А видавці і бізнес-агрегатори хай піклуються про свій бізнес, бо це для них природно.
Друзья! Вот Вы тут дискуссию у себя на блоге подняли. Спору нет, полезную. Мы живем в эпоху трансформации общества. И пользоваться «тухлыми» законами не имеем морального права. Законы тоже должны нами меняться под происходящие в обществе прогрессивные изменения. Но и имеющееся законодательство и другие нормативные документы правительства нужно использовать на пользу библиотечному делу.
Вот например, 12 марта 2013 года Указом Президента Украины №128 опубликовано постановление со скромным названием: «Богатое общество, конкурентоспособная экономика, эффективное государство». Сегодня уже 19 марта! Прошла неделя времени! У меня вопрос: почему это уважаемые члены президии УБА не опубликовали свою заяву по такому случаю? Или не видите никакой связи между Библиотеками, как социокультурными учрежениями, и такими категориями как «Богатое общество», «Конкурентоспособная экономика», «Эффективное государство»? Подумайте более внимательно, такая связь есть. А что касается риторического вопроса «кто пойдет?» до органов высшего руководства страной, то кивать на библиотекаря совсем уж негоже. Имейте совесть…
На ремарку «ВП» від 17 березня: Ви сказала: «Я свої книги не продаю». Навіть бізнес-агрегаторам? Шановна, а навіщо Ви їх написала і видала друком? Невже задля того, щоб тримати весь наклад у шафі? Чи все-таки подарувала бібліотеці, бібліотекам? Якщо все-таки подарувала, то навіщо тепер слідкувати, щоби їх не виставив в Інтернет той чи інший піратський сайт? Як Ви знайшла такий вдалий компроміс? 🙂
Я – обурена! Якщо за Конституцією Україна є соціальною державою, то це має реалізовуватись на усіх ділянках суспільного життя. І створення інтелектуального потенціалу нашої держави повинно здійснюватись керовано. Створили і маємо державну мережу традиційних бібліотек, то в цей час Інтернету ми просто зобов’язані створити і використовувати єдину державну мережу електронних бібліотек. Або одну інтегровану. При цьому у нашій країні паралельно можуть існувати комерційні структури, що спеціалізуються на продажах електронного контенту. І вони можуть перебувати у певних господарських стосунках з державними електронними бібліотеками. Але, повна комерціалізація – це порушення нашої Конституції!
Але, автори цієї заяви наголос роблять не на захисті суспільних інтересів українського народу, Конституції, а стоять виключно на захисті матеріальних (грошових) прав авторів творів. І заради цього намагаються маніпулювати суспільною свідомістю ось такими заявами. Ось у чому моральна проблема нашої президії УБА! Посилаючись на IFLA, президія УБА не наводить жодного аналогічного документу (заяви) країн світу, а цинічно рекомендують «погуглити» щоб самостійно такі заяви знайти. Майте совість, б і б л і о т е к а р і…
Маю питання до цієї ж президії УБА: скажіть, чи буде опублікована ця ваша заява у черговому випуску бюлетеня УБА «БібліоТека»? Бо назавтра може статися так, що блог перестане працювати з технічних причин, а портал закриється з причини нестачі коштів на оплату хостінгу, і тоді від цієї історичної заяви УБА не залишиться й сліду. А треба, щоб потомки знали, що така подія в Україні у 2013 році все-таки була.
Я додам ще одну свою ремарку. Я бачу дивний збіг обставин: з одного боку хтось (Мінкульт) пустив на гальма державний проект «Бібліотека ХХІ», а з іншого боку в цей час настирливо та інтенсивно лобіюється запровадження в Україні так званих бізнес-агрегаторів, котрі не отримують спеціальні ліцензії, котрих ніхто не бажає «світити», але в котрих президія УБА вже сьогодні бачить партнерів українських бібліотек. Чи не є ці два процеси взаємно пов’язані? Шановна Президія УБА, невже тільки заради цього Ви отримували мандат довіри від членів УБА на конференції? Невже тільки заради цього Ви позиціонуєте себе, як громадська організація усіх бібліотекарів країни? Будьте патріотами своєї Держави!
Хочу бажати усім учасникам цієї дискусії – колегам та усім іншим – максимального порозуміння. Я розумію, що життя навкруг завжди вирує. Десь ідуть війни, а десь бійки, хтось посварився, а дехто ще не помирився. Життя – є життя… Та в усіх таких гнівах і сварках, у кожному протистоянні і конфлікті, в усіх бійках і війнах одного дня настає кінець. Проходить ще трохи часу і все стає зрозумілим і ясним. Ось і поет так сприймає життя…
Нам время судья, оно нас рассудит.
Не сбежать от него и не скрыться.
Хоть в горы беги, хоть за море плыви –
Догонит, накажет, осудит…
Цени все то, что нелегко даётся,
И что порой так просто потерять.
И пусть с улыбкой к тебе время повёрнется,
Чтобы по жизни тебе с радостью шагать!
Філологи добре знають, що велика кількість слів мають два чи декілька значень. Ще більше відтінків і значень мають речення, якими ми висловлюємо свої міркування. Чи не тому нам інколи так важко порозумітися? Та ще більше залежить від нашого настрою. Одне і те ж саме слово чи речення ми по різному сприймаємо в різному стані наших емоцій.
Колеги! Створюйте собі позитивну мотивацію! Щодня і щогодини! Знаю по собі: це допомагає. Музика, гарні фото, вірш, пісня, добра згадка, уявити щось гарне, помріяти про щось приємне. Одним словом: 🙂 🙂 🙂 Графічні мотиватори – тут: http://netmik.ru/ua_img_17
Макарові: Ваше запитання поставило мене у глухий кут 🙂 Треба подумати над цим…
Історикам, бібліотекаркам, Власенку та іншим любителям вішати ярлики: Шановні! Запрошую вас до цивілізованої розмови по суті справи. Ви застосовуєте сумнівні аргументи, які би, безперечно, спрацювали в сталінські часи… Дайте відповіді по суті: Треба дотримуватися існуючого закону? Якщо закон поганий, що в ньому треба змінити? Як треба змінитися бібліотеці, щоби як можна краще задовольняти потреби користувачів і законно надавати доступ до інформації? Все інше – від лукавого…
RE “ВП”: Я – за дотримання усіх законів. Але я проти вузького тлумачення принципів авторського права. І про удосконалення: Я запропонувала, та Ви чомусь не помічаєте. Звертаю Вашу увагу ще раз:
===Ми повинні в чинний закон про авторське право терміново додати позицію, в котрій надати авторові право власною волею офіційно передати свій твір до суспільного надбання у будь-який час його існування: відразу, через рік чи два чи три, через вказаний термін часу або при настанні певної події, і т.д. і т. п. І на найкращому порталі України оголошувати списки таких благодійників викарбувані золотом. І включати до ТОР-НОВИН! Бібліотекам це до лиця, і тому бібліотекарі мали б очолити цей процес. А видавці і бізнес-агрегатори хай піклуються про свій бізнес, бо це для них природно.===
З повагою. А якщо мате свою повагу до відвідувачів та дописувачів, то зацініть таку мою пропозицію. Попередньо вдячна.
Прочитала пост, прочитала коментарі. Пост – ура! Ура! Ура! А люди хоч і анонімно, але вказують на наявність у цьому законі недоліків. Пропонують дещо змінити, доповнити. Але ж закону цьому літ та літ… Валентино Степанівно, чому за 18 років президія УБА не зібрала пропозиції по удосконаленню цього закону і не внесла необхідні поправки до нього через Верховну Раду? Дякую.
Так, у вирішенні / улагодженні піднятих питань буде немало дискурсів, однозначно. Ми часто з легкістю переступаємо через таке поняття, як власність, інтелектуальна в т.ч. Завтра ми не станемо іншими – ці речі, як і багато яких інших, необхідно виховувати, при цьому зі школи, в університеті вже пізно. Адже тут все, починаючи від курсової, закінчуючи докторською, можна замовити.
Не можу не погодитись з Оптимісткою – речення мають різні значення залежно від контексту. Що заява проти порушень Закону про авторське право – не зовсім органічно “виринає” з діяльності УБА – не диво, тут намагались підтримати “свою”, у якої “НІХТО не брав дозволу, НІХТО навіть не запитав, чи не заперечуєте, Авторко…” Отже, автор теоретично не проти, можливо, дала б дозвіл, або і ні, боооо оприлюднення (змісту) твору є небажаним. Що за твір?- Дисертація. Воно і не дивно, існує небагато відважних, які оприлюднюють свої кандидатські, їх же можна оцінити, порівняти, перевірити на якість. Виходить, ЦЬОГО не хочемо?
Але повертаючись до стрічки коментарів і самої дискусії – тут є дуже слушні пропозиції до бібліотек / УБА:
1) “Піратські” збірні часто заповнюють прогалину у (без)діяльності самих бібліотек. Чи здатні бібліотеки створити індекси /каталоги “чесних” джерел з різних тем та галузей знань, які є “відкритими”? Чи готові очолити рух волонтерів, скерувати і консультувати тих, хто має бажання щось робити (і не тільки з комерційною метою).
2) Всі погоджуються з тим, що закон необхідно модернізувати/адаптувати і ЛОБІЮВАТИ (хто ж як не УБА?).
3) Авторське право існує не тільки для кінцевого користувача (читача), але і для бібліотек, які слідкують (чи не дуже) за умовами використання твору.
4) Автори шукають шляхів розміщення своїх робіт в інтернеті. Здатні бібліотеки запропонувати інструменти / рекомендації для них, донести інформацію до кожного бажаючого, чи будуть видавати інформацію за запитом?
До «Коваль»: «Ми часто з легкістю переступаємо через таке поняття, як власність, інтелектуальна в т.ч.».
Ми – це хто?
Ті, що старші 20-ти років – радянські колективісти за своєю ментальністю. Це ті, хто в часи повалення соціалізму втратили свою частку заводів і фабрик, земельних паїв та інших активів суспільного надбання нашого народу. Бо все це забрали так звані «ефективні власники». Тепер вони ж привласнюють собі левову частку прибутку фактично самозахвачених заводів і фабрик, віддаючи найманим працівникам тепер мізерну частку отримуваних прибутків. Це справедливо викликає огиду до таких власників. А заодно і до усього, що пов’язане з приватною власністю. Вони – «переступають» через таке поняття. І поки вони будуть живі наше суспільство не прийме з легкістю таке поняття, як приватна власність на те, що створювалось як суспільне надбання. І таких у нашому суспільстві 98%. Бо власників лише 2%.
Ті, що молодші 20-ти років, у своєму складі не мають і чверті соціально свідомих. Працюючих – ще менше. Вони ще не створили нічого. Або трохи відпрацювали на необуржуїнів за «чорний нал». Але й серед них фактично немає власників чогось. Тому для найуспішніших з них приватна власність закінчується тим ПК, який їм придбали батьки. Їх можна привчати до приватної власності з п’яти років чи вже з шкільної парти, але для цього потрібно, щоб вони її бачили. Не чужу, а свою приватну власність. Для початку не інтелектуальну, а звичайну. Бо у них її немає і невідомо чи коли-небудь буде. Тому й у цієї соціальної групи приватна власність не викликає особливого захвату.
Ось і усі МИ. Тому перед тим як агітувати за підтримку бізнес-агрегаторів давайте оформимо у суспільне надбання все те (книги), що створено радянським народом за усю радянську добу. Так, як до суспільного надбання перейшли сякі-такі дороги, мости, адміністративні будівлі, військове майно тощо. Тобто все, що видано до 1990 року – суспільне надбання. А все, що видано потім – включити в Національний Реєстр Власників Інтелектуальних Творів. І на таку реєстрацію виділити п’ять років. І буде порядок.
Та що там казати! Потрібно створити хоча б легальну електронну бібліотеку української літератури. Та хто скаже, коли УБА проводила останню науково-практичну конференцію по створенню легальної електронної бібліотеки української літератури? А скільки таких конференцій за двадцять років було проведено взагалі? Зазначимо, в абревіатурі нашої Асоціації красується слово УКРАЇНСЬКА. То може це до чогось таки зобов’язує?
Підтримую тебе, Наталко. До слів «Прогресивна» додам трохи своїх: Ви забула про оборонні підприємства, про ліси та річки, про озера та болота; все це залишилось у державній власності. Дякуючи Богу, ми у карколомні 90-ті не втратили надра України; вони сьогодні також у державній власності. І це тепер є деяким гарантом нашої сили і стабільності. Бо роздерта на шматки вкрай збідніла «знекровлена» держава була би неспроможна належним чином виконувати покладені на неї функції. Тому і з інтелектуальною власністю ми повинні поводитись не «огалтєло-жадібно», а як розумні люди.
Мурахи живуть колоніями, бджоли живуть роями, а люди мають жити сильними національними державами. А не транснаціональними корпораціями на територіях бувших держав, як дехто вже бажає сьогодні. І тому у кожної держави повинні бути майно та інтелектуальна власність.
На допис «ВП» від 19 березня: – Ви запитуєте: «Треба дотримуватися існуючого закону?». Не забувайте, закони пишуть люди. Не боги! Тому закони, як і люди, бувають дуже недосконалими. Згадайте закон «Про п’ять колосків»; чи треба було фанатично його виконувати? Згадайте закон «Про спекуляцію»; чи треба було його ретельно дотримуватись? Згадайте закон «Про нетрудові доходи»; чи потрібно було його огалтєло виконувати: надто утримуватись від перевезення знайомих на своєму авто, не стригти нікого у себе вдома, не запрошувати знайомого радіотелемайстра, тощо. Мабуть таки – потрібно. Але, – міра над усе! А тим часом – активно недолугі закони удосконалювати.
Право володіння на скарб має той, хто скарб знайшов. Кримінальне право використовують учасники кримінального процесу. Муніципальне право стосується органів місцевого управління. Конституційне право використовують виключно кола його юрисдикції. Земельне право стосується тих, хто на землі працює, землю обробляє. Банківське право стосується тих, хто банком володіє чи з банком співпрацює…
А право на інтелектуальну власність має той, хто її набув у встановленому законом порядку. Бібліотеки досі жодних прав на інтелектуальну власність не мали і мати не можуть. Відповідними мають бути і похідні від цього права. Тож функції захисників прав авторів ніхто бібліотекам, а тим більше бібліотекарям, не надавав. Це суто адвокатські функції. Тому потрібно знати своє місце. Гуртуватись у такій боротьбі не потрібно. А за скоєння чи співучасть у протиправних діях з творами інтелектуальної власності бібліотекарі мають відповідати перед законом за загальних підставах, як усі громадяни.
Друзі, візьміть до уваги й таке з Вікіпедії. Може пригодиться. Зміст права власності становлять належні власникові повноваження з володіння, користування та розпорядження: повноваження з володіння – це юридично закріплена можливість фактичного господарського панування власника над річчю (майном); повноваження з користування – це юридично забезпечена можливість вилучення з речі (майна) корисних властивостей, шляхом її використання; повноваження з розпорядження – це юридично забезпечена можливість визначити долю речі (майна) шляхом учинення юридичних актів щодо речі.
Розпорядження переважно здійснюється шляхом передачі, відчуження чи відмови від речі (майна). Усі зазначені повноваження в своїй сукупності становлять “тріаду” повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності.
У Києві є така громадська організація – «Українське юридичне товариство». Голова цієї громадської організації Олег Березюк. Раджу президії УБА налагодити з цією організацією професіональних юристів хоч деякі партнерські зв’язки?
Шановна Валентино Степанівно! Ось Ви розташували на своєму блозі цей пост. Закликаєте. А взагалі то це що, інновація чи підтримка передового досвіду інших бібліотечних асоціацій світу? Дякую.
Вік живи – вік учись :). А як це робиться у світі, що навколо нас? Цікаво було би взнати, в чиєму розпорядженні перебувають електронні копії творів друку (книги, брошури, альбоми тощо), що перейшли у суспільне надбання, наприклад, в США? Хто там був, у кого там залишились знайомі чи друзі, поговоріть по скапу чи як з колегами з ALLA, та взнайте для нас усіх. Чи може офіційно через президію. Будемо вдячні.
В США не був. В Японії також 🙂 А щодо створення державного репозитарію електронних книг показовим є досвід спорідненої бібліотекам інформаційної структури – архіву. Центральний державний електронний архів України вже створено. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р.№279-р. ця державна установа (ЦДЕА) виконує завдання та функції держави по збереженню електронних інформаційних ресурсів Національного архівного фонду та їх використання.
ЦДЕА України складається з чотирьох відділів: відділ формування Національного архівного фонду, відділ інформаційних технологій, відділ забезпечення збереження та обліку, фінансово-економічний відділ і двох секторів. Зі змістом Положення про Центральний державний електронний архів України можна ознайомитись на сторінці Інтернет: http://tsdea.archives.gov.ua/ua/base/759_21052012.pdf . Воно затверджене Наказом Міністерства юстиції України 21.05.2012 № 759/5.
Адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24, Телефон/факс: (044) 273-32-97. Транспорт: Зупинка “А. Головка”, трол. № 40, № 3, марш. 458, 450, 404, 198
Прозвучала команда, і потрібно голосувати «ЗА!». Вчиталися. Розмірковуємо. Проблема така є. Але бібліотеки – зовсім не епіцентр таких подій. Не секрет, що левова частка порушень авторського права здійснюється у сфері незаконного виготовлення і реалізації кінопродукції. Друге місце у цьому різновиді злочинності посідає незаконне виготовлення і збут дисків звукозапису музики. Але, загальновідомо, що українські бібліотеки з фільмами практично не працюють і не мають їх у складі своїх бібліотечних фондів. Тому приймати участь у захисті від протиправного використання бібліотекарі не можуть і цього не роблять. УБА намагається з’ясувати, чи є законними наміри і спроби деяких українських бібліотек створити такі фонди і надавати їх користувачам бібліотек для індивідуального перегляду на бібліотечних комп’ютерах. Але досі істину ще не встановила. Музичні диски у наших бібліотеках також відсутні з мотиву існуючої заборони на такі фонди з боку Мінкульту. Тому бути проти їх незаконного використання бібліотекарям зайве нагадувати. Електронні книги на DVD- дисках, як такі та аудіокниги, в українських бібліотеках починають з’являтися, але поки що у доволі незначній кількості і використовуються тільки у приміщеннях бібліотек. Значить епіцентр проблеми незаконного розповсюдження електронного контенту сьогодні НЕ у бібліотеках. Тому агітувати бібліотекарів українських бібліотек «ЗА!» – то значить трохи їх принижувати… Але ми сильні, стерпимо… А на всяк випадок також гукнемо: «Приєднуємось!».
Цікаве повідомлення про заходи захисту прав інтелектуальної власності надійшло з Хмельницької ОДА. Там створено Координаційну раду з цих питань. І відбулося її перше засідання. Координаційна рада в області має на меті спершу визначити основні проблеми та межі повноважень усіх причетних до такої боротьби. Про це і говорив перший заступник голови обласної державної адміністрації Вадим Гаврішко.
Цей консультативно-дорадчий орган, склад якого затверджено розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 15 березня 2013 року № 68/2013-р має завдання координувати дії місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, контролюючих органів, розробляти пропозиції щодо регіональної політики у сфері інтелектуальної власності та державної підтримки пріоритетних науково-технічних напрямків, тощо. Але мені не вдалося з’ясувати, чи включено до складу Координаційної ради представників бібліотечної громади Хмельницької області. А як такі справи в інших областях України?
А й правду кажуть колеги з Луганська. Бо публічні бібліотеки дійсно не те щоб електронних фондів не мають, вони й комп’ютерами тільки на 10-15% відсотків оснащені. А доступ до Інтернету – ще менше. Тому для цих бібліотекарів така заява трохи в дисонансі.
Але й в університетах не дуже зрозуміло як саме це виконувати. Я маю на увазі скачування студентами контенту з сайтів. Бути «пастухом» для 50 чи й більше студентів, що працюють за бібліотечними комп’ютерами, не встигнеш якби й хотів. А ще зони VI-FI: як там заглядати-підглядати що вони там роблять? А дехто ходить взагалі з планшетом чи смартфоном і конектяться через 3G. Як за ними слідкувати?
Я особисто по життю – проти усього незаконного! Але, на мій погляд законодавець повинен забезпечувати умови виконання виданого закону. До прикладу: ми усі проти браконьєрства, але тільки рибна інспекція на швидкісних човнах та зі зброєю може адекватно боротися проти них. А ті, що перебувають на березі і ловлять рибу вудками :), вони не пірати і можуть тільки гукати: «Ловіть їх! Ловіть їх!». А висновок простий: кожен повинен робити свою справу! Будьмо реалістами.
А у нас на стадионе тоже так иногда случается, когда баскетболисты выбегают на наше хоккейное поле. Это просто цирк! 🙂 Или когда хоккеисты в плавательный бассейн прутся 🙂 Поэтому я согласен с Антоном: каждый должен делать свое дело. Библиотекари – осуществлять предоставление библиотечных услуг. Все остальное – от лукавого.
Я вже не зовсім розумію, навколо чого йде дискусія… Одні пишуть, чому за 18 років УБА не змінила закон. Дійсно, чому Ви, шановний члене УБА, цим не опікувалися і не давали таке завдання жодного разу, наприклад, на звітно-виборній конференції, не вводили до складу Президії відповідного фахівця? Тепере УБА піднімає ці питання, так інші дописувачі пишуть, що це не справа ні УБА, ні бібліотекарів… 🙂 Дописувачів дивує, що ми ці питання піднімаємо, а у них в бібліотеці немає навіть комп’ютерів… А в інших бібліотеках є не лише комп’ютери, а й багато чого іншого, то що на тих, хто по-переду не зважати?
Ми можемо тужити чи не тужити за радянськими часами, проте важливо зрозуміти, що часи змінилися, змінилося середовище, в якому працюють бібліотеки. Змінилися цінності, які сповідують бібліотекарі. Не все так добре було в радянські часи… Бібліотекарі тепер сповідують інтелектуальну свободу, а не принципи цензури, загальну доступність до інформації з усього світу. Дотримання законів авторського права – серед базових цінностей, які мають бути притаманні професії бібліотекаря та інформаційного працівника…
Деякі дописувачі чомусь не читають мої коментарі далі, де йдеться про необхідність внесення змін до закону, а коментують лише те, що їм не подобається… А питання саме в цьому – що конкретно нам треба змінити в законі? Нам треба в цьому розібратися, а для цього вивчити питання… Деякі з дописувачів це розуміють, а деякі – ні. Я вже наводила адресу онлайнового курсу з питань авторського права, розробленого однією з міжнародних організацій, російською мовою. Хто з дописувачів вже прочитав ці матеріали?
Шановні дописувачі, я не можу, на жаль, ні, – на щастя! вирішувати всі питання, які накопичилися в галузі. Я сподіваюся, що усвідомлюючи проблеми, обговорюючи їх, ми можемо зблизити наші професійні погляди на багато речей, зрозуміти, як разом вирішувати їх. Від того, що ми висловили ідею, вона сама не втілиться в життя. Вірно про це пишуть деякі дописувачі стосовно іншого посту – про статистику. Але артикулюючи проблему й окресливши можливі шляхи її вирішення ми принаймні зробимо перший крок на шляху до її вирішення. І не треба бути агресивними… Ми всі вболіваємо за нашу справу… за доступність інформації, за інтереси наших користувачів.
О! 🙂 Як чудово! Валентина Степанівна, Ви так багато написали. Будемо вивчати разом з дівчатами, потім завантажимо свій комент. А Вам велика подяка за таку Вашу активність. Всього найкращого Вам!
Підтримую Валентину Степанівну! Подобається це нам чи ні, але визнаймо: БІЛЬША частка документів в наших фондах-бібліотеках, колеги, є об’єктом авторського права. І існують обмеження на відтворення – поширення цих матеріалів.
Не можна ж цим не рахуватися. При чім тут свідомість, патріотизм, будь-які інші сумніви (“хто з нас не скачував”), звинувачення, заклики і т.д. Бібліотека – не наша приватна квартира, а соціальна інституція. Маємо поважати закон. Не можемо не поважати права користувачів, пов’язаних з використанням захищених авторським правом
матеріалів. Не можна ігнорувати ні особистих немайнових прав авторів, і майнових прав творців контенту-видавців-провайдерів. Інша справа: переконувати авторів передавати твори в суспільне надбання: Інша справа: Рух Відкритого Доступу: розміщення в Мережі. Інша справа – лобіювання змін до законів (полегшення умов для копіювання бібліотечних документів) і т.д. Інша справа: співпраця з видавцями. Хто заважає? Вперед! А Заява УБА – своєчасна, й потрібна. Дякую, що підтримали. Бо в “мутной воде” от і народжуються проекти, які не тільки порушують закони, але на наших з вами бібліотечних фондах, ще й намагаються заробляти гроші (Див.”СТУДЕНТУС: Он-лайн бібліотека” – “первая торговая площадка, на которой можно купить любой информационный источник”! , “делает доставку любого ресурса из библиотечных фондов”.(http://kmalibrary.blogspot.com/2013/02/blog-post_16.html)
А щодо того, що УБА не поодинока в своїй позиції: відкрийте сайти будь-яких асоціацій в світі. Майже у всіх є секція по інтелектуальній власності. Майже у всіх є заяви щодо ставлення бібліотек до прав авторів й читачів. Див. хоча б на порталі Канадської Бібліотечної Асоціації: цілий розділ (http://www.cla.ca/AM/Template.cfm?Section=Copyright_Information#modelpolicy).
Бібліотеки не можуть бути осторонь, колеги.
Дякую всіх, хто підтримав Заяву.
Уважаемая Валентина Степановна! Был бы у нас под рукой меч, мы бы бросили его Вам для отражения всего того, что на Вашу голову валится :). Но у нас такого меча нет. Но есть у нас стихотворение Николая Гумилева «Молитва мастеров». Мы бросаем этот стих Вам, ловите его:
Нам может нравиться прямой и честный враг,
Но эти каждый наш выслеживают шаг.
Их радует, что мы в борении, покуда
Петр отрекается и предает Иуда.
Лишь небу ведомы пределы наших сил,
Потомством взвесится, кто сколько утаил.
Что создадим мы впредь, на это власть Господня,
Но что мы создали, то с нами посегодня.
Всем оскорбителям мы говорим привет,
Превозносителям мы отвечаем – нет!
Упреки льстивые и гул молвы хвалебный
Равно для творческой святыни непотребны.
Мы очень ненавидим зло!
И потому мы к штыку приравняли перо…
Валентнина Степановна!
Помните, мир большой, и в нем всякого есть очень много…
Но!
Добрых людей, как всегда, не хватает,
Добрых людей, как всегда, дефицит.
Добрых людей не всегда понимают,
Сердце у добрых сильнее болит.
Добрые – щедро больным помогают,
Добрые – дарят тепло и уют,
Добрые – в ногу со слабым шагают
И никакого спа-си-бо не ждут…
Я в последнее время много болею.
Но Вам желаю здоровья, активности и побед!
И конечно же побольше добрых людей на пути 🙂
Валентино Степанівно, чому Ви відмовляєтесь спілкуватись
на тему е-ресурсів категорії “суспільне надбання”?
Ця тема нерозривно пов’язана з темою авторського права.
Чому?
Валентино Степанівно, Ви пишете, що «питання саме в цьому – що конкретно нам треба змінити в законі?»
Але при цьому Ви не помічаєте пропозиції дописувачів: 16.03 «Валерія» – хотілося би мати від УБА чітке визначення електронних бібліотек, що діють на законних підставах; сайти що пропонують е-книги, зобов’язати демонструвати відскановані копії відповідних ліцензій. 16.03 «Крымчанка» – предоставить библиотекам инструкцию о том, как отличать нелегальные сайты от легальных.
Це я проаналізував тільки початок цієї сесії; далі є ще багато пропозицій від різних людей. Чи все це «не таке»? Чому так званий «Вільний Доступ» платний для власників творів, а так звані «піратські сайти» пропонують такі послуги безкоштовно? Чому у вільному доступі не можна завантажувати художні твори? Куди дітись тим, хто не належить до того переліку університетів, який там є?
Ніні Петрівні та Тарасу: Я коментую ті питання, в яких, я думаю, що розуміюся, чи маю, що сказати. Думаю, що було би добре, щоби висловилися з цих питань фахівці…
Щиро вдячна за позитивні дописи і добрі слова… Коли в напруженому робочому графіку знаходиш час, щоби прочитати і відповісти на коментарі, то болісно читати безпідставні обвинувачення, в тому числі на адресу моїх колег-побратимів по УБА, тих, хто працює на загальне благо… Думаю, що це відбувається через погану поінформованість дописувачів, треба більше розповідати, спілкуватися, і всім краще чути один одного…
Продовжуємо обговорення важливих і гострих питань 🙂
Ще раз перечитала цей пост та коментарі. Майже 90! Щоправда, складається враження, що не усі коментатори «ПРОТИ!», тобто проти порушень закону про авторське право. Несвідомі. Жаліють піратів :). Постійно роблять наголос на суспільному надбанні, на авторах-філантропах, на презумпції невинності піратів, на обов’язковості реєстрації авторами своїх авторських прав і свої найсвіжіші контактні дані, тощо. На мою думку автору цього посту та президії УБА, яка підтримала автора Т.Ярошенко, потрібна підтримка. Та хто ж, як не молоді це може зробити найкраще? Молодіжна секція УБА!
Я би до такої думки не дійшла сама. Але, побувавши на оцій сторінці Інтернет http://texty.org.ua/pg/news/movchun/read/44543/Aktyvisty_z_usogo_svitu_vystupajut_proty_malyh , я про таке подумала. Відвідайте цю сторінку і Ви :).
У 2005 році автори (співаки) Девід Кусек і Герд Леонард уявляли собі майбутнє, в якому кожен несе підключений до мережі Інтернет медіа-плеєр і підписується на велику бібліотеку музики в хмарі “Музика як вода”. В цілому все правильно. Це є саме тим майбутнім, куди ми прямуємо зі смартфонами і послугами, такими як Spotify і Rdio.
Таке майбутнє прогнозує також дослідження, проведене в Швеції: людям краще заплатити абонплату і відразу отримати бажане, ніж шукати музику в безкраїх просторах Нету. Так, фінансово життєздатної моделі послуг досі немає, і багато музик нервують з приводу зменшення їх фінансового гонорару. І може завчасно.
Та можливо, що сьогодні – це час перестати думати про звукозапис, як про дійну корову, як це було раніше, а замість цього розглядати його як просто дещо менший потік доходів для авторів. Бо й ця технологія поширення музичних творів має величезне рекламне значення для підтримки інших робіт митця: тури, товари, ліцензування їхньої музики і продаж її в люкс-пакеті. А ще краще – з виконавським бонусом, який шанувальники не зможуть скачати. Я особисто маю надію на те, що при достатньому масштабі, ці послуги можуть допомогти музичній індустрії процвітати в 21 столітті. Навіть якщо це виглядає дуже, дуже відмінним, ніж раніше.
Данная дискуссия плюс то, что мы узнали из поста неделей раньше, подводит нас к такому выводу. Получается, что предприятиия типа «ЦУЛ» отличаются от сайта типа «ЧТИВО» тем, что первые – это юридические лица, имеющие государственные лицензии на право заниматься этим видом хозяйственной деятельности и несущие определенную ответственность за качество оказываемых образовательных и телекоммуникационных услуг. А «ЧТИВО» и ему подобные информационные ресурсы – это всего лиш место в Интернете, где кто-то разместил, а кто-то другой (другие) может скопировать (скачать) некий файл (файлы) электронных книг не гарантированного качества, и использовать полученную информацию по своему усмотрению. В первом случае речь идет об образовательной деятельности, а во втором случае – фактически об обмене файлами между пользователями Интернет.
22 березня автор заяви УБА Т.Ярошенко у своєму коментарі замітила, що майже всі бібліотечні асоціації країн світу роблять свої офіційні заяви щодо ставлення бібліотек до захисту авторських прав. Ми віримо, що дійсно роблять. Але потрібно бачити тексти їх заяв, бо там – особливості та нюанси. Але й навколо національних законів про захист авторських прав є різні обставини. В Україні ці обставини одні, а в наведеній Канаді мабуть трохи інші. Тому авторські права в різних країнах світу захищає один закон, але це трохи різні за змістом закони. Важлива і процедура прийняття законів. Вона може бути цивілізованою, і може бути такою, як у нас в Україні. Потрібно мати тексти їх законів і тексти їх заяв. Ми ж в УБА прийняли свою заяву як-то кажуть, «з голими руками» :). Ця обставина ймовірно і спровокувала деякий спротив частини членів УБА і ширшої громадськості.
Як приймаються закони в Канаді ми не знаємо. Але ми добре знаємо як голосують при прийнятті законів наші депутати у Верховній Раді. Чи можна прийняті таким чином закони вважати прийнятими законно? Подивіться таке відео.
http://texty.org.ua/pg/video/devrand/read/25032/Klasnyj_suzhet_STB_pro_knopkodaviv_z_VR?a_offset=
Колеги! Так завзято захищаючи права авторів творів друку, що тягнеться впродовж усього їх життя та ще й 70 років після їх смерті, ми не помічаємо певної втрати здорового глузду у цьому питанні. Бо ніхто з тих, хто підписав цю заяву від імені п’яти тисяч дійсних членів УБА, не зможе пояснити навіщо це робиться. Інакше, – у цьому пості чи за відповідним посиланням було би розлоге пояснення. Але такого пояснення немає, і його ніколи не буде. І зрозуміло чому.
Тому, що такий закон – це зухвалий механізм ізоляції книг, тобто знань, від людей. Бо з позицій Справжніх Бібліотекарів книги – це насамперед знання, культура, виховання, а вже в другу чергу – кошти. Врешті – бібліотека книги купила. І має право сама визначати в який спосіб їх зберігати для тривалого використання. Бо ми знаємо, що куплені для бібліотек книги за років 30-50 фактично повністю вибувають з бібліотечних фондів. І якщо бібліотеки не створять їх електронні копії, то втратять куплену колись інформацію назавжди. І не зможуть надавати своїм користувачам їх для читання.
Але закон позбавляє бібліотеки створювати електронні копії наявних у їх бібліотечних фондах книг. Це – дискримінація прав бібліотек! Це – порушення прав користувачів бібліотек. Тому, підтримуючи цей закон у такій редакції, президія УБА фактично виступає проти бібліотек. Підкреслимо: Українська бібліотечна асоціація – проти Українських бібліотек! А значить – проти читання, розвитку, інформованості, культури. Без сумніву, – це не дуже коректно. Це дисонує зі статутом УБА.
Візьміть брошуру автореферату, статтю науковця, будь-яку методичну літературу, літературні проби художніх творів поезії і прози починаючих авторів. Та ще багато-багато різних друкованих видань, зміст і форма котрих далекі від претензій на вічність. Де там потенціал «вічної цінності» для автора? Ви запитайте, чи розцінюють так автори цих творів друку. Якщо Ви бібліотекар, то пригадайте запитуваність таких друкованих видань у бібліотеці і термін їх використання до вилучення з бібліотечного фонду. Погодьтеся чесно, – чинний закон України «Про авторське право» недосконалий і тому неадекватно надав їм явно завищений статус.
І дійсно, чому авторське право раптом стало вище від матеріального права? Чому найтривалішим правом на власність досі було пожиттєве право, а тепер авторське право, як складова права власності, перевершило це фундаментальне право на цілих 70 років (на три покоління спадкоємців!)? А якщо кмітливий онука такого автора перевидасть дідову брошуру тиражем 100 примірників, то почнеться новий відлік часу авторського права за схемою «по життєво плюс 70 років».
Що особливого є у власників авторських прав такого, чого немає у власників нерухомості, банківських рахунків, злитків золота, ювелірних виробів та інших коштовностей, транспортних засобів тощо? Мені заперечать: мовляв це нематеріальне право, а воно особливе. Тоді хто мені скаже, чому Герої Радянського Союзу, Герої соціалістичної праці, Герої України – усі, що мають ці найвищі державні нагороди України та Почесні громадяни міст сьогодні не мають права передавати відповідні свої власні преференції у спадок? На відміну від авторів творів друку (книг, брошур, альбомів тощо). Чи справедливо це? Питання. Питання. Питання. Мабуть тому і дискусія виходить гаряча.
Друзі, ось Вам ще одне відео про технологію і обставини прийняття законів в Україні. http://texty.org.ua/pg/video/devrand/read/27139/Chy_mozhna_pryjnati_takym_chynom_zakony_vvazhaty?a_offset=
Закони, котрі прийняті ось так нахабно, потрібно відмінити! Та хоча б не робити з таких законів ідолів, і не мати навколо них ніякого фетішу. А просто вивчати їх, критично оцінювати на суспільну корисність і доопрацьовувати. Слава Україні!
Дякую, Олю. Закони дійсно бувають різними…
http://texty.org.ua/pg/video/devrand/read/25874/Akciji_29_lystopada_prysvjachujetsa?a_offset=
Але ми – не «бидло»! Ми захистимо себе від таких законів!
Слава Україні!
Валентині Чорній: Свобода слова передбачає відповідальність. Ви, звичайно, маєте право думати і писати те, що написали. Проте, вважаю, несправедливо вішати ярлики і кидатися обвинуваченнями, якщо Вам щось не сподобалося у документі, який прийнятий професіоналами. Варто все-таки вивчити питання, розібратися, подумати, якщо у Вас є час, бажання та матеріали для вивчення. Варто не керуватися емоціями, не “передергивать”, спробувати зрозуміти аргументи тих, хто цим питанням займався і є фахівцем і не менше Вас вболіває за справу свого життя.
Закликаю всіх дописувачів до професійної дискусії, не принижуйте себе та інших аргументами часів сталінізму, коли скрізь шукали і знаходили ворогів.
Підтримую тих дописувачів, які хочуть вивчити питання, як це робиться в інших країнах, замислюється, як і що треба робити, поки про це – дуже мало. Проте добре, що всі згодні в одному – закони треба міняти… Коли згасне “накал стратей”, може ми зробимо і наступний крок – почнемо вивчати закони і пропонувати зміни, які треба вносити, шукати фахівців, які здатні це робити.
Заява УБА на підтримку власників авторського права – безумовно прогресивна. Як член УБА я також підтримую таку заяву. Вона сприятиме дружньому ставленню видавництв до бібліотек, та авторів творів друку до бібліотекарів. Бо в кінцевому рахунку усі ми – одна родина носіїв знань.
Але, намагаючись узагальнити цей наш вчинок, я подумала про те, що УБА подібних заяв чомусь робить надто мало. Бібліотекарі перебувають на перехресті значно більшої чисельності соціокультурних проблем українського суспільства. Одна з таких – доступність публічних бібліотек для тих верств населення, котрі мають обмеження руху, пересування. Нам потрібна Заява УБА щодо забезпечення доступності бібліотечних фондів для малорухомих груп населення. І мова має йти не про пандуси, а про індивідуальну доставку бібліотечно-інформаційних ресурсів за місцем проживання інвалідів рухового апарату.
Я на захист Чорної. Одна ремарка. Є такий загальновідомий афоризм: «Критерій істини – практика». Якщо в Україні щорічно з бібліотечних фондів вилучається дев’ять мільйонів книг, а на їх заміну не включається така ж кількість нових і жодної електронної копії, що тотожні вилученим, то це дійсно дисонує з професіоналізмом бібліотекаря. За таких обставин ми, бібліотекарі, якісь не справжні, перепрошую. Тут Чорна права.
А ще вона каже, цитую, що «такий закон – це зухвалий механізм ізоляції книг, тобто знань, від людей». Що не так сказала дописувачка тут? Який сталінізм? Тут вона також права. Чи щось не так вона сказала наступними своїми словами: «Інакше, – у цьому пості чи за відповідним посиланням було би розлоге пояснення». І тут Чорна права.
Водночас, я цілком згідна з «ВП», що заява Чорної в частині «…Але такого пояснення немає, і його ніколи не буде…» надто вже категорична. Краще було би запропонувати президії УБА навести таку аргументацію. Але, повертаючись до наведеного афоризму, пропоную президії УБА навести таку аргументацію тепер. Її прочитає не тільки Чорна, але й ті, хто сюди заходить щодня; вчора було 530 відвідувачів, а позавчора – 605 :). А Валентині Степанівні – окрема подяка від нашої групи вболівальників за те, що будите від летаргічного сну наших колег-бібліотекарів. Ми не пропащі, ми просто трішки втомилися 🙂
Чтобы лучше понять, что такое «авторское право», нужно понять о каких гонорарах авторам идет речь. На днях известная певица украинской эстрады Таисия Повалий, которая недавно стала народным депутатом, разоткровенничалась. Она сказала (проговорилась :)), что ее зарплата в Верховной Раде составляет 6 900 грн. И уточнила, что такую сумму она может получить за один куплет песни.
Вот такой это бизнес – авторское право. Поэтому библиотекарям нужно быть очень осторожными, берясь защищать авторов от напасти «прожерливих» 🙂 пользователей публичных библиотек.
Праця творчої людини безумовно має акцентовано визнаватися суспільством. Як і праця спортсмена чи бізнесмена. Але, в усьому має бути розумна пропорція. Тому було би правильно, коли суспільство, даючи окремим категоріям людей заробляти набагато більше, могло розраховувати на їх взаємну повагу до найбільш обмежених усіма ресурсами – українським бідним. А вони, як в краплі води, відображені у переліках користувачів публічних бібліотек.
До речі, про Таісію Повалій. Було в пресі, що вона, вже як народний депутат підготувала проект закону про меценатство. Бо хоче створити засади для розвитку музичного виховання шкільної молоді та студентства, розвитку художньої самодіяльності тощо.
Своїх меценатів потребують і українські бібліотеки. Особливо публічні. Але, УБА не спішить робити офіційні заяви з цього приводу. Ось і виходить, що наша УБА використовує принцип вибіркової уваги до суспільно важливих проблем. Не на користь бібліотек, на превеликий жаль.
Колеги! Підкажіть!
Чи є легальним цей Інтернет-ресурс – https://store.obreey.com/ukr/
Там електронні книги продають!
Пірати і анти-пірати!
Законники і вільнодумствуючі!
Шановні поборники з обох сторін барикад!
Цей світ ще дуже недосконалий.
І досконалим, як Рай, він ще не скоро стане.
Та позаяк – живіть у мирі!
Удосконалюйтесь разом.
Молитва
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх сиблюди.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
(Т.Шевченко)
Так, Obreey Store – легальний ресурс, контент-портал (книгарня та бібліотека) від PocketBook
RE: «Oksana Bruy» від 19.03 – Підтримую, шановна!
Зайшла на блог «Могилянська бібліотекарка». Віддала свій голос «ЗА!» За Універсальну Декларацію про архіви. Гарний документ прийняли фахівці споріднених нам-бібліотекарям душ – архівісти. Прийнято Генеральною Асамблеєю Ради Архівів. Схвалено сесією Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Нам би щось подібне надбати! Уявляєте, – Універсальна Декларація про Бібліотеки! 🙂 Ах! 🙂
Але, як бібліотекар, я власне про третю позицію цієї Декларації: «Різноманітність архівів для охоплення усіх сфер людської діяльності». То може й книги можуть отримати статус архівних документів? Сказано ж: різноманітні архіви. Значить в Україні може бути створено Книжковий Архів.
Як бібліотекар, я звернула увагу і на четверту позицію цієї Декларації: «Різноманітність форматів, в яких створюються архіви, включаючи… електронні. То може у створеному Книжковому Архіві будуть більш лояльні умови оцифровування наявних там книг? Як казав Остап Бендер «якщо закон не можна виконати, то його потрібно обійти» 🙂 Цікаво, це було би вишуканою дипломатією чи все-таки шахрайством? 🙂
@@@=Олександрі Пацера: – Те, що Ви називаєте «Книжковий архів», в Україні вже створено :). Це – Державний архів друку – головне сховище найповнішого зібрання української друкованої продукції України. Державний архів друку є структурною одиницею Книжкової палати України. Час заснування цього архіву – 1917 рік – як Архівно-бібліотечний відділ. З 24 січня 1919 року – часу заснування Книжкової палати – Архівно-бібліотечний відділ входить до підрозділів Книжкової палати України.
Щорічно до архіву надходить понад 155 тис. од. друкованої продукції, інформацію про які відображено в державних бібліографічних покажчиках (“Літописах…”). Станом на 24.06.2009. фонд Державного архіву друку містив 13 429 969 одиниць зберігання. У тому числі: Книги і брошури – 921 476, газети – 10 162 367, журнали, бюлетені – 291 246, нотні видання – 18 874, образотворчі видання – 84 659, картографічні видання – 2326, текстові аркушеві видання – 1 949 021.
Благодарю «Лідію Качуровську». А я считала, что это делает Национальная библиотека имени В.Вернадского.-))) Но это неважно. Важно, что такое огромное количество интеллектуального потенциала украинского народа не может быть свободно им использоваться. И причина этому – право! А если точнее – то ЗАПРЕТ! Под личиной права…
Почему-то так случилось, что законы об авторском праве по своей сути изначально являются благоприятствующими исключительно для авторов печатных изданий, и сугубо ограничительными для народа. И поэтому такие законы уже создали правовые препятствия для доступа людей к информационным ресурсам в области образования, научных исследований и развития личности. Это уже имеет негативные последствия для народов. И степень разрушительного влияния на развитие человеческой цивилизации таких законов с годами усиливается.
И теперь те, кто навязал человечеству такие законы «якобы защиты авторских прав», инспирируют свою озабоченность такими поистине страшными последствиями для народов мира. И делают это вот уже пол века мерками «по чайной ложке». А не лучше ли было бы изначально создать закон, преследующий одну глобальную цель – благо народа. А уже потом постепенно искать механизмы более эффективной защиты прав самих авторов печатных изданий, и вносить поправки к такому закону? Но не поздно это сделать и сейчас.
Прошу прощения. Я еще раз вышла, чтобы добавить. Разве можно себе представить, чтобы где-нибудь на предприятии на работу выходили незарегистрированные люди, работали создавая некие материальные или духовные блага и молча ожидали денежное вознаграждение за свой труд? Вне всякого сомнения, такая постановка вопроса была бы абсурдной по своей сути! Но в сфере авторского права международное законодательство создало именно такой прецедент. И через международные институты навязало именно такой принцип всем странам мира: НЕ регистрировать себя, как автора. Ведь задекларировано, что право на денежное вознаграждение возникает «с момента создания произведения», а процедура регистрации высокомерно названа «никакими формальностями». Фактически создано правовое блокирование контента от его потребителя, Человека, на очень продолжительное время. А фактически – ИЗОЛЯЦИЯ. Это нонсенс!
Извините, я еще пару слов. Мы живем в час введения в обиход прекрасных общегосударственных реестров персональных данных и законодательства по их охране. Не буду все перечислять. Уже создаем даже биометрические реестры граждан. Сегодня создание таких реестров доступно. Хоть по фамилиям, хоть за псевдонимами, а хоть и за никами. Поэтому сегодня вполне возможно и создание государственного реестра владельцев авторских прав на созданные интеллектуальные тексты. Мы можем регистрировать как первичные права, так и права по наследованию. И это нужно делать!
Это существенно облегчило бы взаимодействие обладателей авторских прав и тех, кто в такой интеллектуальной собственности нуждается: с текстами знакомиться, тексты читать, выучивать их, использовать по своему усмотрению, комментировать, рецензировать, ретранслировать, создавать производные информационные продукты, тиражировать, переиздавать и т.д. и т.п. Одним словом – заниматься созидательной интеллектуальной деятельностью, которая в грядущем Информационном обществе становится производительной силой.
А если к этому добавить гибкую политику взаимодействия государства с авторами, то мы будем иметь прекрасные предпосылки для создания национального электронного репозитария общественного достояния в сфере интеллектуальной собственности. И реальные авторы при этом не будут обижены. А то, что происходит в этой сфере сейчас, – чистой воды лицемерие. В международном масштабе! не побоюсь этого слова…
Додам до допису Лідії Кчуровської для довідки.
Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2008 року № 1345-р повний і недоторканий фонд всіх видів випущених видань Державного архіву друку Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова» внесено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання.
Ось сіла та й читаю усю цю полеміку про сміливість вірменів і про слабкодухість українців. І очолює цю полеміку УБА, бо цей блог – так чи інакше засіб комунікації Української бібліотечної асоціації з суспільством. Один з чотирьох, але саме такий. Виходить, що УБА – «на коні!». Цього року. А де була УБА попередні сімнадцять років? Проблема ця була весь цей час.
Проведемо паралель: Рік тому у лютому 2012 року УБА підготувала законопроект котрим пропонувалось не поширювати дію Закону “Про здійснення державних закупівель” на випадки, якщо предметом закупівлі є “книги, періодичні видання та інші документи на паперових та електронних носіях інформації для поповнення бібліотечних фондів”. А вірмени і досі «пасуть задніх».
Значить УБА може захистити права бібліотек. Але тільки не у випадку захисту прав бібліотек від дії закону України «Про авторське право». І тепер УБА фактично резервує для своєї бездіяльності ще деякий час, який піде на очікування наслідків дій Республіки Вірменії. А може краще узяти у вірменів ідею і просувати свій законопроект внесення змін до закону України «Про авторське право» вже тепер?
Цілком зрозуміло, що чинний закон України «Про авторське право та суміжні права» фактично не в повній мірі відстоює права авторів книг, бо не встановлює чіткого механізму легких контактів потенційних видавців книг до їх авторів та достойний відсоток автора від видавничої діяльності. А в той же час така складова правовідносин між автором твору і видавцем, автором і книготорговцем, як розподіл прибутків, цим законом не регулюється. Пропоную внести від УБА до вищого законодавчого органу України пропозицію доповнити цей закон статтями такого змісту. В іншому випадку пропоную перейменувати цей закон на «Закон України про захист прав видавців та книготорговців».
Підтримую, “Євгенія Побережна”!
А чому б законом не встановити винагороду авторові в обсязі хоча б 50% від прибутку видавництва за весь тираж випуску? І з продаж книги – 50% прибутку. Якщо закон вимагатиме такого розподілу прибутків від розповсюдження творів друку, як інтелектуальної власності іх авторів, то такий закон можна впевнено назвати ЗАКОНОМ ПРО ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ.
Як кажуть правники, кожен закон має щорічну статистику своєї практичної реалізації. Значить, і закон України «Про авторське право і суміжні права» таку статистику також має. Яка вона, ця статистика? Ми її не знаємо. Скільки порушень авторського права в нашій країні фіксується щорічно? За якими правопорушеннями? Розмір заподіяної шкоди? Які вироки оголошувались винним? Кого і чому Феміда помилувала чи амністувала? Які терміни покарання та які штрафи отримали винні? Який розподіл цієї статистики по областям України?
Бо дійсно, перед тим, як підтримувати, вимагати чи протестувати «ПРОТИ», варто знати сутність проблеми, її зміст. А то ми дійсно інколи уподоблюємось як мінімум рокам 60-тим ХХ ст., коли правителі з ЦК КПРС підбурювали народ гукати «ПРОТИ» дисидентів і «закручування гайок» (посилення кримінальної відповідальності) проти цих шкідливих віршотворців, журналістів, правозахисників, письменників, соціологів, істориків тощо.
Даю просто для справки 🙂
Общероссийская общественная организация «Российское Авторское Общество» (РАО) – негосударственная некоммерческая организация, созданная авторами и иными правообладателями для осуществления управления авторскими правами на коллективной основе. Сайт – http://www.rao.ru/ . 15 августа 2008 года Российское Авторское Общество получило государственную аккредитацию на осуществление деятельности по управлению авторскими правами на коллективной основе в сферах, предусмотренных пп.1 и 2 п.1 ст.1244 Гражданского кодекса Российской Федерации.
Российское Авторское Общество на протяжении всей истории своего существования содействовало и продолжает содействовать стимулированию творческой активности, развитию образования, культуры и искусства. Обеспечивает авторов возможностью получать экономическую выгоду от использования своих произведений, а также служит достижению гармоничного баланса между исключительными имущественными правами авторов и интересами общества. РАО в своей деятельности руководствуется принципом строгого соблюдения норм международного и российского законодательства в сфере охраны интеллектуальной собственности. Сегодня РАО – крупнейшая организация среди российских обществ по коллективному управлению правами.
Заяву підтримую. Проте, варто усім нам знати, що силами ЮНЕСКО створено спеціальний сайт, на сторінках котрого публікуються тексти національних законів про охорону авторського права. Це там – http://portal.unesco.org/culture/en/ev.php-URL_ID=19995&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html .
Та цікаво знати, що Україна наразі ще не надала до ЮНЕСКО текст свого національного закону про захист авторських прав. Тому він там відсутній. А 159 країн світу такі свої закони вже надали. Чи гарно це на міжнародному рівні, хай судить кожний з нас окремо.
Я особисто не знаю, хто саме повинен надіслати текст цього закону України до ЮНЕСКО. Та зрозуміло, що не я з «Васюківки». І не «сільська бібліотекарка», та й не «Сумська…» і не «Микола з метро». Але я добре знаю, що президія УБА, котра з такою легкістю оголошує ось такі заяви, може забезпечити вирішення цього простого, але вкрай делікатного питання. Поки не забулися взаємні обіцянки присутніх на нещодавньому заході у Верховній Раді. Перепрошую 🙂
Цікаво знати, чи є у нас по прикладу Росії – «Українська авторська спілка»? Чи не така громадська організація мала би перебрати на себе піклування про достойний і потужний захист прав авторів творів та правовласників у сфері інтелектуальної власності взагалі? І співпрацювати з УБА. А то виходить, що УБА й не знає про існування такої Спілки. А преться «поперед батька» на захист прав тих, хто не здатен долучитися до такої роботи сам. Україна – активна «пишуча» країна. У нас авторів – більше аніж жителів у тій же Вірменії! І тому чотирьохтисячна професійна громада УБА – надто дрібна в порівнянні з громадською організацією правовласників інтелектуальної власності, будь вона діючою. Саме така Спілка могла би бути достойним оператором колективного управління правами. Дякую, якщо хтось підкаже.
Так, без сумніву, це правда, що пірати країн СНД, які взяли собі за мету красти інтелектуальну власність авторів творів друку (книжок) українських авторів, вже дійшли до крайньої межі цієї своєї злочинної діяльності. Може й не злочинної, але все одно такої, що не подобається правовласникам цих творів. Адже автори втрачають ймовірну грошову винагороду. Бо сайти на кшталт «ЧТИВО» розташовують на своїх сторінках електронні копії книг, а самих авторів не шукають.
Як відомо, такі піратські сайти роблять навпаки – запрошують авторів творів заявляти про себе, обґрунтовувати свої права на ті чи інші твори (книги) і вирішувати з адміністрацією таких сайтів питання відсторонення їх е-книг від доступу для читання та скачування. Але за сім років таких майже немає. Як бачимо, проблема полягає не у тому, що порушуються права власників, а у тому, що цей механізм виявлення не закріплений законодавчо. Та хоч би яким підзаконним нормативним актом.
То чому б в Україні не створити суто такий сайт? Тобто такий сайт, на якому деякий час демонструватиметься та чи інша сукупність назв книг, з яких деякий державний ініціатор має наміри створити електронну бібліотеку. Надати такому сайту відповідною постановою Кабміну потрібний юридичний статус. Наприклад, Державний репозитарій. І впродовж, скажімо, трьох років збирати заяви правовласників. Потім усі ті книги, на котрі заяви не надійшли, оголосити безхазяйними і перевести їх у суспільне надбання достроково. Без фактичних утисків правовласників. З правом переведення їх в електронний формат. І надати державному репозитарію право розпоряджатися е-копіями таких книг для розповсюдження в мережі Інтернет.
Друзья-украинцы! Ну, зачем же так осторожно? Вы живете в такой чудесной стране! 🙂 Я имею ввиду – в стране весьма гуманного отношения к преступникам, к любым нарушителям закона.
Так почему же вам не поручить кому-то одному сделать такой репозитарий из того миллиона книг, который хранит ваша Книжная Палата Украины в своем архиве? Помочь ему эту работу сделать за год-два. Потом, например, общественностью УБА резко вскрыть такое его преступление. Осудить «катюгу» в установленном законом порядке. И пусть сидит там, в тюрьме… Дня три-четыре! 🙂
А потом поднять на всю страну, на всю Европу, на весь мир шумную кампанию по его освобождению! Омбуцмен проникнется жалостью. Партия Пиратов поддержит «за идею». Поддержат и библиотеки. И те, что за Открытый Доступ – тоже поддержат. Бац! И помилование человек получит :). От Президента вашей чудесной страны.
А дело-то готово! 🙂 Электронная Библиотека уже на сайте!
И люди читают. Красота! 🙂
Дякуємо за добру пораду! 🙂
Приємно що “Друг-росисиянин” має гарне почуття гумору 🙂
@@=«Ніна Максимівна»: А чому б під час такої «акції» визначення безхазяйних творів інтелектуальної власності з числа книг українських авторів не приймати від реально існуючих авторів та інших правовласників заяви про свідому дострокову передачу права розповсюдження їх творів засобами Інтернету на безкоштовній основі?
А що робити з тими, хто про себе заявить, але такої згоди не надасть?
З ними власне нічого не треба робити 🙂
А з їх книгами – просто не завантажувати їх на державний репозитарій
без згоди авторів, і все.
+ Можливо, що такий правовласник погодиться написати свій заповіт на твір на ім’я Державного репозитарію, то надати йому таку можливість.
А декому запропонувати звернутись зі своєю заявою, коли надумає.
Демократія має бути в основі, а варіанти – різні.
+ + А з тими, хто надто високо цінує свої твори, складати угоди на післяоплату винагороди авторам за тарифами, що матимуть у своїй основі кількість переглядів та скачувань?
Друзья! Зайдите на сайт УНИАН. Там сегодня опубликовано интервью Ирины Луценко, в котором она в частности говорити: “Мы читаем Уголовно-процессуальный кодекс – и я его вижу ну совсем по-другому. Мы будем подавать эти изменения. Понимаете, это не изменение двух предложений – это изменение всей идеологии, поверьте “.
Если такое возможно с недавно принятым уголовно-процессуальным кодексом, то почему мы так догматизируем закон о защите авторских прав? Так может нашей УБА уже сейчас взяться готовить изменения в действующий закон о защите авторских прав?
В пользу библиотек!
В пользу библиотек!
В пользу библиотек!
Мне сегодня друзья посоветовали зайти на страничку в Интернете: http://www.google.com.ua/intl/ru/dmca.html . Там не без интереса я прочитала вот это: «Наши правила предусматривают ответную реакцию на уведомления о предполагаемых нарушениях авторских прав». Дальше еще много чего, но все сводится к одному: Гугл примет решительные меры! Без суда и следствия! Самолично! Вот так: «Вне зависимости от того, может ли компания Google нести ответственность за подобные нарушения в соответствии с законодательством США или других стран, реакция на такие уведомления может включать удаление или отключение доступа к материалу, заявленному в качестве объекта нарушения».
Обратим внимание! Речь идет о предполагаемых нарушениях авторского права. ПРЕДПОЛАГАЕМЫХ!!!! От неизвестно кого! На неизвестные таким «доносчикам» е-ресурсы! Прочитав такое, я очень задумалась над простым вопросом: «Кто сегодня в этом мире продвигает демократию,
а кто – мировой жандарм». Но что тут думать, все ясно и коту…
И даже не извиняюсь.
Сайт «Профессионально о книгах» (http://pro-books.ru) еще год тому сообщил, что совершенно новый подход к охране авторского права и общественного достояния, представлен Ассоциацией интернет-издателей на Russian Internet Week. Он перекликается с предложениями европейских «зелёных», опубликованных в конце сентября. Предложения предполагают сокращение срока охраны произведений, регистрацию охраняемых объектов авторского права в реестре и освобождение советского культурного наследия.
В основу новой международной конвенции по авторскому праву должны лечь принципы, отвечающие требованиям реалистичности, реализуемости, соответствия балансу общественных интересов. Право должно вызывать уважение и создавать новые возможности для творчества.
Вот основные принципы новой Конвенции: 1) Авторское право – это привилегия, гарантируемая государством на ограниченный срок. 2) Государство может регулировать только использование произведение и защищать волю автора свободно использовать произведение, а не его копирование в личных интересах. 3) Государство обязано охранять личные права автора, коммерческое использование произведений, свободное распространение на особых условиях и охранять произведения, находящиеся в общественном достоянии.
Реализация этих принципов возможна через возвращение к идее регистрации произведений, предназначенных авторами к коммерческому обороту, сокращение сроков охраны, равной заботе государства как о коммерческом использовании произведений, так и об их свободном обороте, а также об общественном культурном достоянии.
70 лет — это не срок, это пожизненное заключение для большинства произведений! 🙂
Проконтролировать можно только то, о чем есть информация. Для коммерческого использования произведение следует зарегистрировать. Реестр ведётся под контролем государства, которое тем самым узнаёт, что же оно должно охранять. Возможно введение платной регистрации, аналогичной любой регистрации собственности.
Регистрация осуществляется на определенный срок:
5 лет — предложение объединённой группы Партии зелёных и Европейского свободного альянса;
14 лет — предложение Лоренса Лессига. Регистрация может продляться неоднократно. Но не более, чем на предельный срок охраны.
20 лет с момента публикации – предложение объединённой группы Партии зелёных и Европейского свободного альянса;
50 лет после смерти – по аналогии с Бернской конвенцией.
Свободное использование – это кода автор, который хочет установить условия распространения произведения, может выразить свою волю в виде свободной лицензии. Свободные лицензии, не ограничивающие коммерческого использования, не требуют официальной регистрации.
Поддержка общественного достояния – это когда незарегистрированное произведение переходит в общественное достояние. Не допускается обратный переход из общественного достояния. Произведения, созданные за счёт государства, переходят в общественное достояние. Государство заботится о сохранении общественного достояния и обеспечении к нему доступа в цифровой форме.
«Советская» оговорка – это в качестве акта доброй воли и заботясь об охране и приумножении общественного культурного достояния, Российская Федерация признаёт, что все произведения, созданные на территории СССР до 1992 года, имущественными правами на которые распоряжается Российская Федерация, органы федеральной и муниципальной власти, а также другие государственные учреждения, или распоряжались на момент изменения формы государственного устройства, охраняются в соответствии с законами об авторском праве, действовавшими на момент их создания. В случае, если по действовавшему праву срок охраны к моменту вступления в силу настоящей Конвенции истёк, произведение признаётся перешедшим в общественное достояние.
Пану Олегу: Це – лише пропозиції та ще й у Російській Федерації. Проте це цікаво знати, щоби розуміти, що можуть існувати різні підходи. Корисно також знати, що ІФЛА виступає з угодженими пропозиціями щодо обмежень і виключень в міжнародних угодах з авторського права щодо бібліотек. Варто щоби відповідні представники України та Росії підтримували ці пропозиції на корист бібліотек. А для цього ми – бібілотекарі повинні з ними попрацювати.
Там на соседнем посте про коррупцию завели речь. Коррупция, конечно же, большое зло. И борьба с ней актуальна. Но я лично не понимаю, почему это звучит заявление президии УБА о недопустимости получения библиотекарями незаконных прибылей от копирования библиотечных фондов. Вот у меня мать библиотекарь; какая коррупция?! Для любого библиотекаря процесс такой коррупции, наверное, не применим вообще. Библиотекарь в библиотеке ничего существенного (в смысле материального, денежного) не решает. Коррупции согласно закона подвержены госслужащие и “прилегающие” к ним люди. А библиотекарь – труженик, пчела, берегиня – при всех обстоятельствах.
Дякую, пане “Олег Ростовський”!
Сто балоів підтримки пані “Раїса Новохатько”!
КИЇВ. 24 квітня. УНН. Любомир Гузар презентував свою нову аудіокнигу. Закон повинен забезпечити людині свободу, а не обмежувати її. Про це говорив Блаженніший Любомир Гузар на презентації нової аудіокниги під назвою “Суспільство і закон”, передає УНН.
Це завершальний том трилогії, побудованої у формі запитань і відповідей. Архиєпископ-емерит Української греко-католицької церкви відповідає на запитання, які хвилюють суспільство. Відповіді Блаженнішого тривають півтори години і стосуються, зокрема, таких тем: смертна кара і довічне ув’язнення, суд присяжних, невинно засуджені, право громадян на фізичний спротив.
Колеги, давайте запропонуємо цьому добродію оголосити цю його трилогію суспільним надбанням України, а відтак вільно розповсюджуваною без будь-яких переслідувань з боку закону «Про авторське право…». За принципом «Закон повинен забезпечити людині свободу доступу до інформації, а не обмежувати її».
… Не менш важливо, що великі американські правовласники: Майкрософт, Дісней Пікчерз, Коламбіа Пікчерз та інші – в рамках благодійних програм безкоштовно передавали програмне забезпечення, DVD з мультфільмами та дитячими фільмами дитячим садкам, притулкам, сільським школам – закупівлю значного обсягу ліцензійної продукції для яких бюджет не може сьогодні дозволити. Така благодійність, розмежування тих, хто може, але не хоче, і тих, хто дійсно не в змозі платити ринкову ціну, створять позитивну атмосферу в суспільстві і унеможливлять спроби окремих популістів перетворити боротьбу з «піратством» на привід для провокування антиамериканських настроїв….
Більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/568974-chas-proschatisya-z-piratstvom.html
– В Украине с сожалением восприняли решение Офиса торгового представителя США определить нашу страну в качестве одного из основных нарушителей прав интеллектуальной собственности в мире в рамках так называемого Списка 301. Такой статус не отражает реального положения дел в этой сфере и не учитывает усилий украинской власти, которые направлены на совершенствование законодательной базы и правоприменительной практики в вопросах интеллектуальной собственности», – заявил недавно вице-премьер-министр Константин Грищенко.
Вместе с тем он также признал, что в Украине еще необходимо достаточно много сделать для усиления защиты прав интеллектуальной собственности. «В этом деле мы рассчитываем на поддержку наших американских и других иностранных партнеров. Сегодняшнее решение Офиса торгового представителя США не способствует такому сотрудничеству. Источник тут: http://news.mail.ru/inworld/ukraina/global/112/politics/12965413/?frommail=1
Кстати, о нарушениях авторского права! Еще в 2008 году Google заключила с крупнейшими издательствами соглашение, в соответствии с которым корпорация должна была потратить 125 миллионов долларов на создание Реестра прав на книги. Но в 2011 году суд отклонил это соглашение, посчитав, что оно нарушает интересы правообладателей. Интересно, каким это образом? Авторам уже и Реестр не нужен, что ли? 🙂
А совсем недавно, уже в 2013 году, какая-то группа авторов опять подала в суд на корпорацию Google из-за проекта по оцифровке книг Google Books. Об этом сообщается в микроблоге Bloomberg. Истцы требуют от Google три миллиарда долларов (!) в качестве компенсации за убытки, нанесенные этим его проектом. И это не первый случай, когда книгоиздатели судятся с корпорацией из-за Google Books. Дошло до того, что корпорацию Google обвиняют в «массовом нарушении авторских прав»: видите ли проект Google Books позволял пользователям бесплатно просматривать фрагменты оцифрованных копий книг. Вот такая рискованная эта сфера! 🙂
Таким чином, з’ясовується що комусь дуже вигідно зберігати такий невизначений стан речей, попросту – «мутняк», щоб завжди була можливість відсуджувати великі кошти за те, що й даром ніхто не видавав би, бо ніхто його не читав би. Перепрошую :). Три мільярди доларів! 🙂 Чому ж вони такі хитрі не заробили до цього часу на продажах своїх безцінних книг тих мільярдів? Слабо! Бо такі в них ті книжки. Тому й бачать свій шанс тільки у шахрайстві та шантажуванні. Мабуть це їх батьки чи діди писали ту «Бернську Конвенцію». Написали, як то кажуть, «під себе» :). Бо як це так, не бажати попасти до Реєстру, а чатувати «в кущах», щоб причепитися до когось і отримати штраф? Дикунство якесь…
Bardak! Nikakoy otvetstvennosty – pri etom u vseh!