Про інтелектуальну свободу

Спробую у наступних постах потроху відповідати на ваші, колеги, запитання. Для цього буду використовувати книгу «Інтелектуальна свобода та доступ до інформації в демократичному суспільстві. Етика бібліотекаря» (В.С.Пашкова, О.М.Пашков), що щойно вийшла друком. Вона буде надіслана до всіх регіональних тренінгових центрів. Такий курс тепер читається для підвищення кваліфікації бібліотекарів. Тож спробую відповісти на запитання, що ви ставите. Перепрошую, що із запізненням, але зовсім немає часу через велику завантаженість…

Під інтелектуальною свободою розуміють право особи шукати, отримувати, зберігати та розповсюджувати без обмежень інформацію, що містить різні точки зору.
Вільне висловлення та свобода слова – фундаментальне право особи, а інтелектуальна свобода є основою демократії. У Статті 19 «Загальної декларації прав людини» ООН (1948) зазначено: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлювання; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, отримувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Європейська конвенція з прав людини і основоположних свобод (1950) так визначає основні права людини:
• право на життя, свободу та особисту недоторканість;
• право на справедливий судовий розгляд під час здійснення цивільного та кримінального судочинства;
• право на вільні вибори;
• свобода думки, совісті та віросповідання;
• свобода вираження поглядів (зокрема, свобода засобів масової інформації);
• право власності.
Реалізація фундаментальних прав особи неможлива без свободи слова та вільного доступу до інформації.
Принцип свободи слова та право кожної особи на вільне висловлення своєї думки закріплені також в інших міжнародних документах: Міжнародному пакті про політичні та громадянські права (1966), Конвенції з прав дитини (1989), у Віденській декларації (1993) та ін.
Важливо розуміти геополітичний контекст прав людини. Права особи, як вони визначені в міжнародних документах, по-різному імплементуються в країнах з різними політичними системами. Через відмінності в історичних шляхах розвитку різних держав спостерігається велика різниця в культурному, соціальному, релігійному та політичному підходах до забезпечення прав людини. Найбільш повно імплементація міжнародних норм права людини на вільне висловлення відбувається в країнах Європейського Союзу, США та в інших країнах розвинутої демократії.
Конституцією України гарантоване право громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (стаття 34). В Законі України «Про інформацію» підкреслюється, що основними принципами інформаційних відносин в Україні є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода обміну нею.
Обмеження свободи слова, вільного доступу та обміну інформацією спостерігаються в країнах з тоталітарними режимами.
На початку ХХІ ст. до основоположних прав людини відносять і доступ до Інтернету. В таких країнах, як Фінляндія, Коста-Ріка, Естонія, Франція, Греція, Іспанія, доступ до Інтернету віднесено законом до фундаментальних прав людини. 2012 р. ООН прийняла резолюцію, якою проголошується, що доступ до Інтернету належить до основоположних прав людини. Кожна людина має право на підключення до Інтернету та вільне онлайнове висловлювання. Всі 47 країн-членів Ради з прав людини ООН поставили підписи під цією резолюцією.