Українська бібліотечна асоціація (УБА) підтримує міжнародний рух за рівний доступ до інформації для людей, неспроможних читати друкований текст – сліпих і хворих на дислексію (Рішення Президії УБА від 5 вересня 2013 р.).
УБА приєдналася до асоціацій та інших організацій з понад 150-ти країн, які виступають на підтримку ефективного міжнародного договору щодо забезпечення рівного доступу до інформації, знань, читання і культурного життя людям з обмеженнями. Договір розглядався на Дипломатичній конференції, організованій Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (WIPO) в Марракеші (17-28 червня 2013 р.).
УБА твердо переконана, що доступ до інформації є важливою умовою для покращання життя людей. Усі повинні мати можливість отримати доступ до багатств людського знання, і це право не повинно обмежуватися інвалідністю. Договір, що стосується людей, неспроможних читати друкований текст (сліпих і хворих на дислексію), є важливим першим кроком у забезпеченні прав цих людей на доступ до знань та інформації. УБА сподівається, що Україна, як держава-член Всесвітньої організації інтелектуальної власності, ратифікує цей договір. УБА підтримує Заяву від світового бібліотечного співтовариства, прийняту Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та установ (IFLA), з глибокою переконаністю в її важливості.
Заява Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (IFLA)
Організації, що представляють бібліотечні асоціації, бібліотечні консорціуми та професійних бібліотекарів у 150 країнах світу, закликають держави-члени Всесвітньої організації інтелектуальної власності приєднатися до ефективного договору, що стосується людей, неспроможних читати друкований текст.
Ми, організації, що нижче підписалися, які представляють понад 750 тисяч професійних бібліотекарів і обслуговують понад мільярд зареєстрованих користувачів бібліотек по всьому світу, закликаємо держави-члени Всесвітньої організації інтелектуальної власності приєднатися до ефективного договору, що стосується людей, неспроможних читати друкований текст.
Бібліотечне співтовариство має пряму зацікавленість у переговорах на Дипломатичній конференції в Марракеші, тому що бібліотеки в усьому світі є однією з ключових установ, які обслуговують людей, неспроможних читати друкований текст, особливо в країнах, що розвиваються. Бібліотекарі, як професія, користуються заслуженою довірою з боку громад інвалідів і правовласників.
Ми підтверджуємо права людей, неспроможних читати друкований текст, на доступ до книг, знань і культурного життя на рівних з іншими засадах, які закладені в Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права інвалідів (2006 р.). Бібліотеки вже давно відіграють важливу роль у підтримці цього співтовариства шляхом створення і розбудови колекцій в альтернативних форматах, часто заповнюючи прогалину через відсутність доступного матеріалу.
Ми знаємо, що люди, неспроможні читати друкований текст, не користуються повною мірою новими технологіями через обмеження в авторському праві. У 1985 р. у спільному звіті Всесвітньої організації інтелектуальної власності та ЮНЕСКО рекомендувалося розробити нові міжнародні інструменти, які би дозволили виробництво і розповсюдження документів у доступних форматах. Проте через 28 років, немає ані правових , ані ефективних комерційних рішень. Нинішня ситуація являє собою провал як на ринку, так і в міжнародній політиці. Через те, що нереалістично очікувати, що найближчим часом ці прогалини заповнить ринок, то час політикам діяти в законодавчому порядку.
Тому міжнародне бібліотечне співтовариство рішуче підтримує укладання ефективного договору на благо незрячих та інших неспроможних читати друкований текст людей на Дипломатичній конференції в Марракеші. Під «ефективним договором» ми розуміємо розробку міжнародної правової бази, яка дозволить незрячим та іншим неспроможним читати друкований текст людям і бібліотекам, які їх обслуговують, мати реальні законодавчі рішення щодо практичних питань. Ефективний договір:
1. Забезпечує ефективну транскордонну передачу праць: вона не повинна бути обтяженою вимогами до уповноважених органів перевірити “комерційну доступність” через кордони, або дотриманням процедур “належної перевірки”, які неможливо виконати. Ефективна транскордонна передача робіт має стати одним з найбільш важливих переваг договору.
2. Підтримує право на читання людей, неспроможних читати друкований текст, в усьому світі – незалежно від формату: виключення в законах авторського права на благо людей, неспроможних читати друкований текст, повинні захищати від блокування технологічними методами захисту. Це дуже важливо в епоху цифрових технологій. Право на читання є фундаментальним – воно не повинно бути обмеженим технічними методами захисту.
3. Визнає роль бібліотек у забезпеченні доступу до праць у доступних форматах: бібліотеки мають відповідні можливості, щоб зробити доступними примірники творів для людей, неспроможних читати друкований текст, відповідно до прийнятих стандартів, ефективно, без додаткових витрат і бюрократії. Ефективний договір має чітко показати в узгодженій заяві про визначення “уповноважених органів», які обслуговують читачів, неспроможних читати друкований текст, що це – один з основних видів діяльності всіх бібліотек. Хоча існують спеціалізовані бібліотеки для людей, нездатних читати друкований текст, всі книгозбірні повинні обслуговувати всі групи своїх користувачів однаково, будь то публічні, шкільні, університетські бібліотеки або книгозбірні на робочих місцях.
4. Сприяє тому, що суспільний інтерес – основа балансу в авторському праві: триступеневий тест в міжнародному праві покликаний збалансувати права творців з суспільним інтересом у доступі до творів. Договір для блага людей, неспроможних читати друкований текст, не має застосовуватися, щоби розширити застосування триступеневого тесту.
Ми вважаємо, що вимога Світового союзу сліпих та їхніх союзників щодо прийняття ефективного міжнародного договору є правомірною, справедливою і давно назрілою. У Марракеші є можливість, щоби наступне покоління людей з порушеннями зору та інших осіб, неспроможних читати друкований текст, не було позбавлено права на читання. Нам потрібна тільки політична воля, щоби досягти в цьому успіху.
Представники ІФЛА, EIFL (Electronic Information for Libraries – неприбуткова організація «Електронна інформація для бібліотек») і LCA (The Library Copyright Alliance – Бібліотечний альянс з копірайту, до якого входять Американська бібліотечна асоціація, Асоціація дослідницьких бібліотек та Асоціація бібліотек коледжів і науково-дослідних установ) – в розпорядженні шановних делегатів Дипломатичної конференції в Марракеші, щоби представити додаткову інформацію з бібліотечного обслуговування людей, неспроможних читати друкований текст.
Гаага, 11 червня 2013 р.
Текст і підписантів заяви англ. мовою див.: http://www.ifla.org/node/7751
Переклад з англ. мови В.С.Пашкової
А це – просто інформаційне повідомлення, чи тема для обговорення?
У мене, наприклад, є запитання: чи значить це, що в Україні після цього волонтери можуть створювати озвучку нових книг, що вийшли в світ? Чи зможуть після цього бібліотеки збирати у себе на комп’ютерах самостворені копії офіційних видань аудіокниг щоб надавати їх людям з порушеннями зору та іншим особам, що неспроможні читати друкований текст? Дякую.
Цю заяву зі своїм листом УБА направить до установ, які в Україні відповідають за прийняття відповідних законів. І, так, це також інформація для роздумів…
Ну, не будет на границах Украины со странами Запада никаких препятствий продукции для незрячих, ну и что? Речь идет же о книгах, информации! А книги и другая информационная продукция на языках европейских стран украинскими слепыми практически не востребованы. Да никто из западных производителей такой информации не торопится направлять ее к нам в Украину. Или кто-то считает, что среди слепых в Украине полиглотов больше, чем в среднем по стране? Или что это проблема каких-то государственных запретов? Что-то я не пойму все эти премудрости. И этот пост ничего фактически не проясняет. А скорее еще больше этот вопрос запутывает. Прокомментируйте, пожалуйста, понятнее. Заранее благодарен.
Ось Ви тут понаписали усілякого. Не Ви, а ті що писали заяву. Та все одно, що це таке: «ефективна транскордонна передача праць»? Роз’ясніть по-людськи. Бо сліпі і у нас в селі є. Є й такі, що погано бачать. Зараз я їм нічим не можу допомогти. А якщо ця справа (заява) у вас там вийде, то що я для них у бібліотеці буду мати? Вибачте, коли я щось не так у вас запитала. На селі як на селі, не відразу все второпаєш.
Так, так, «бібліотекарка з села» правду каже.
Задам своє запитання і я. У наведеній заяві ІФЛА говориться: «Ми знаємо, що люди, неспроможні читати друкований текст, не користуються повною мірою новими технологіями через обмеження в авторському праві». Якими технологіями інвалідам по зору в Україні забороняється користуватись? І яким законом? Наведіть назву і фрагмент того закону.
Згоден з попередніми дописувачами: не все тут зрозуміло, потрібні додаткові пояснення. І я процитую та запитаю: «Бібліотеки вже давно відіграють важливу роль у підтримці цього співтовариства шляхом створення і розбудови колекцій в альтернативних форматах». Якщо створюють, то цю роботу не потрібно полишати. А якщо в Амстердамі, чи ще десь там бібліотекарі цього ніколи не робили, то най приїздять до наших бібліотекарів повчитись :). Жартую 🙂 Та все одно, не зовсім зрозуміло, що саме наші бібліотекарі вже створюють для інвалідів по зору. Бо не друкують же вони «самвидатом» шрифтом Брайля? А ті підкасти, котрі в деяких бібліотеках дівчата роблять, не потребують додаткового законодавчого врегулювання. Не заява, а кросворд 🙂
Прочитал и понял так: кто-то хочет добиться, чтобы на украинских таможнях появились грузы с надписью «Не вскрывать! Товары для слепых!». Но это же определенный абсурд! 🙂 Библиотекари не должны влиять на правила досмотра грузов, пересекающих границу Украины. У меня родной брат работает на таможне; у них там своя логика жизни и работы. Влазить в это – такой же абсурд, как если бы таможенная служба ставила вопрос о каких-то особенных правилах библиотечного обслуживания их работников. Впрочем, делайте как знаете; абсурда всякого в нашей жизни еще хватает, поэтому одним абсурдом больше ситуацию существенно не изменить. А слепым, бедные люди, конечно же им нужно всячески помогать жить.
Модератору:
У четвертому пункті посилання
«триступеневий тест» не працює
Усім доброго суботнього дня! 🙂
Колеги та колежанки! В контексті цього посту: хто надасть посилання розташування в NETi згадуваної тут «Вимоги Світового союзу сліпих та їхніх союзників»? Відгукніться!
Звертає на себе увагу той факт, що цю заяву поки що не опубліковно на офіційному сайті УБА. А цей блог, як відомо, не є офіційним засобом інформації УБА. Шановні, оприлюдніть свою заяву так, як треба. Згоден, це певна формальність, але ж і без неї також ніяк не обійтись. УБА у своїй основі молода. Так давайте ж рухатись якось жва-ві-ше! 🙂 Ножками – топ! Ручками – хлоп! Розумом – чікі-тікі-так! 🙂
Офісу УБА не вистачає волонтерів, щоби оперативно розміщувати на порталі інформацію. А я спішу поділитися зі своіми читачами інформацією.
Так, питань виникає багато, в них треба розбиратися. Обізнаність – перший крок на цьому шляху.
Закони авторського права забороняють, наприклад, озвучувати тексти без дозволу власників прав. Тож заява проголошує, що цього не має бути. Для сліпих та хворих на дислексію треба робити виключення з законів. Новітні технологіі відкривають нові шляхи “читання” незрячих, зокрема озвучування.
Заява нічого не вирішує, проте спрямовує нашу професійну думку у вірному напрямі, в якому рухаються інші краіни.
Поновила лінк до триступеневого тесту. Дякую, що звернули увагу.
Спасибо, Валентина Степановна! Согласна с Вами.
Хочу поделиться одной непроверенной идеей :).
Безусловно, украинское законодательство нужно адаптировать в соответствии с Маракешским договором. Но, известно, что положения об ограничениях и исключениях в своих законах об авторском праве в интересах слабовидящих уже имеют более 60 стран. Значит, есть такие страны и в Западной Европе по соседству с Украиной. Значит, эти страны уже могут передавать Украине для использования слепыми те же оцифрованные в аудиоформатах тексты произведений на языке оригинала. Можно даже по Интернету.
Учитывая, что в приграничных областях нашей страны живет достаточно много разных национальных меньшинств (диаспоры стран Запада), то механизм транскордонной передачи таких материалов наверное можно задействовать уже сейчас. Например, Румыния вошла в те 60 стран, значит мы уже можем получать у них соответствующие копии аудиоматериалов произведений для украинских инвалидов по зрению понимающих румынский язык. То же самое по Польше, Германии и каким-то еще странам. А тот факт, что у нас в Украине авторское право регулируется национальным законодательством, то это не помеха, так как его юрисдикция не распространяется на импорт.
Таким образом, если задействовать межбиблиотечные связи, то уже в кратчайшие сроки мы сможем получить из таких стран достаточно много аудиоматериалов для этой категории инвалидов по зрению – граждан Украины.
Колеги, якщо це так, то навіщо обмежувати використання отриманих з закордону таким чином аудіофайлів тільки представниками відповідних нацменшин? Хай використовують такі файли усі незрячі, котрі ту чи іншу мову розуміють.
Вибачаюсь. Якщо у певній іншій країні можна легально виготовити аудіофайл того чи іншого твору і легально передати його в Україну, то навіщо обмежувати себе мовою твору? Записувати такі твори у такій країні українською, і передавати виготовлені аудіофійли через кордон в Україну. І тут в Україні використовувати їх виключно інвалідами по зору. У тому числі у бібліотеках. І все це буде легально. Чи не так?
RE «Вера Васильевна»: Слушну думку пропонуєте. Особливо стосовно того, що звертаєте увагу на переваги аудіо файлів в порівнянні з друком шрифтом Брайля. Бо видати щось шрифтом Брайля все-таки надто дорого. Ось погляньте, ще в липні цього року в Україні стартував благодійний прект “Читати на рівних”. Його зміст – видати шрифтом Брайля казки для незрячих дітей коштом громадськості. Акцію зі збору коштів ініціювали вітчизняні видавці та національна Асамблея інвалідів. Мета проекту – до кінця року виготовити понад чотири тисячі примірників казки Івана Франка “Лисичка і журавель”. За попередніми підрахунками, задум обійдеться у два мільйони гривень.
Бачите?! А озвучити цю казку можна талантами простих людей безкоштовно. Так, на заваді – авторське право. Ось і йде на допомогу таким благодійним намірам Маракешський Договір. Та потрібно трохи зачекати його ратифікації в Україні. А в 60 країнах це можна вже сьогодні (!!!) Так і хочеться поїхати в одну з таких країн, там зробити такий аматорський звукозапис, зареєструвати його у тій країні і офіційно передати в Україну для використання :). Втім, це можна робити на постійній основі ентузіазмом української діаспори відповідної країни. То як, зробимо? 🙂
О-о-о-о-о! 🙂 Поки я тут писала свої формулювання, в Україні з’явились ще кмітливіші від мене! 🙂 Віват усім українським кмітливим! Разом нас багато! Подумала: якби на світі на кожного незрячого припадало би по два зрячих благодійника, то нас було би понад 500 мільйонів! Ми би таких аудіафайлів назаписували для незрячих! Головне – почати!
Хто про що знає. А я знаю про таке. Нещодавно через «Фейсбук» я познайомилася з надзвичайно цікавою людиною – подвижником української справи, житомирянином Олегом Ярмолінським. Цей чоловік давно виношував шляхетну ідею – зробити українськомовний аудіозапис своїх улюблених з дитинства пригодницьких книг польсько-індіанського письменника Станіслава Суплатовича (Сат-Ока) «Земля Солоних Скель» і «Таємничі сліди». Мріяв про те, щоб українські діти й дорослі з утраченим зором (і не тільки) мали змогу долучатися таким чином до світової пригодницької класики.
Активісти «Гуртом» підтримали цю ідею, зібрали для цього гроші і допомогли її реалізувати. У домашніх умовах, разом із сестрою своєї дружини Оксаною, інвалідом за зором, пан Олег озвучив цю повість (сам він начитав текст, а Оксана здійснила звукорежисуру), зробив музичний супровід твору (для цього використано «Симфонію з Нового світу» Антоніна Дворжака у виконанні хорової капели «Орея» з Житомира, яку композитор написав під враженням культури північно-американських індіанців, а також – автентичні звуки природи й пісні індіанців. Рівненський художник Юрко Журавель (він також лідер гурту «От Вінта») зробив обкладинки для аудіокниг, а дизайнер Ігор Зубрицький їх художньо оформив. Кожна аудіоповість триває понад 10 годин, і від себе скажу, що слухати її буде приємно будь-кому, незалежно від віку. Бо зроблено це з любов’ю!
Рух «Гуртом» допоміг також розтиражувати обидва диски (кожна аудіоповість тепер має по 1000 копій) і поширити по всіх куточках України. Я зі своїми студентами – філологами СНУ імені Володимира Даля – теж побувала в ролі волонтера руху «Гуртом». Отримавши поштову посилку з тридцятьма дисками від Олега Ярмолінського, презентувала їх для Луганського обласного Товариства сліпих.
Колеги! Пам’ятаймо, що УБА не є чимось тотожним власне бібліотекам. УБА – це УБА. А кожна бібліотека – не лише суб’єкт господарської діяльності, але й цілком самостійний суб’єкт правовідносин. Тому може позиціонувати себе у своєму ставленні до усіх суспільних процесів, котрі так чи інакше стосуються їх діяльності. У тому числі і до Маракешського Договору.
Хоч і у такий спосіб, але УБА таки намагається розповсюдити свою заяву про підтримку цього міжнародного руху. Тобто, є позиція УБА. А де ж наші бібліотеки? Яка їх позиція? Чому вони не позиціонують себе у цьому питанні? Чому вони не поширюють інформацію про цю подію? І чи готові вони в такому разі завтра отримувати друковану та аудіо продукцію для бібліотечного обслуговування людей з вадами зору? Все це сьогодні не дуже зрозуміло.
Тому у мене є таке запитання до директорів бібліотек: якщо вже доволі давно можна отримувати аудіо файли художніх творів для людей з вадами зору із-за кордону, то чому до цього часу у бібліотеках немає таких фондів і навіть декількох таких файлів? Немає прецедента! У тому числі у бібліотеках-філіях під назвою «зарубіжки». Чи може у цих відділах українських бібліотек заборонено обслуговування інвалідів по зору?
«Ми … закликаємо держави-члени Всесвітньої організації інтелектуальної власності приєднатися до ефективного договору, що стосується людей, неспроможних читати друкований текст». Мені, наприклад, важко визначитись у правоті цього руху. Де можна прочитати текст цього договору? Посилання? Про що і як там йдеться?
Иногда нам в понимании масштаба проблемы мешает простое незнание. Так давайте будем знать, что по данным Всемирного союза слепых из примерно миллиона книг, публикуемых в мире ежегодно, менее пяти процентов приходится на форматы, доступные для лиц с нарушениями зрения. Большего инвалиды по зрению в одиночку пока что не смогли добиться. Даже в так называемых успешных странах! Вот такой старт, дающийся нам Маракешским Договором. 95% – такая дистанция между зрячими и незрячими. И сейчас, в 2013 году, Библиотеки получают свой шанс повлиять на ситуацию. Вопрос в том, что из этого получится.
Кмітливій (08.09.13):
Я розділила 2 млн. грн. на чотири тисячі примірників і отримала цифру 500. Та коли зрозуміла, що це гривні, і що саме стільки коштує один примірник казки «Лисиця і журавель» шрифтом Брайля, то була спантеличена дуже. Тої казки – один аркуш! Її ксерокопія – 25 копійок! А видати шрифтом Брайля – пів тисячі гривень! Відразу подумала: або українці – не люди, або Україна – не держава! То скільки ж така книжечка коштує приміром в Німечині чи у Великій Британії? Невже таку ж кількість доларів чи фунтів стерлінгів? І скільки ж коштує в такому разі принтер, що такі книги друкує? Чому такий прилад дорожчий від річного бюджету невеличкого міста?
Та позаяк, робити книги шрифтом Брайля інвалідам по зору, котрим випала доля жити в Україні, потрібно. І бібліотеки повинні цьому сприяти. Будемо сподіватися, що дякуючи верховенству міжнародного права над національним, цей процес зрушиться з місця. Хоча мабуть і не відразу…
Правильно робить УБА, що підтримує цю заяву ІФЛА.
А щодо конкретики, то в наш час видання шрифтом Брайля – певний анахронізм. Актуальним є сучасне тифлоустаткування. Та поки таке устаткування в Україну ще не прийшло, акцент можна було би зробити на використання аудіо записів. Сьогодні звичайні публічні бібліотеки, до яких слід відносити і ОУНБ, свої колекції для обслуговування незрячих можуть поповнювати із бібліотек УТОС. Бо за радянських часів УТОС створив досить багато озвучень художніх творів, а останнім часом вже багато з того оцифрував. УТОС володіє авторськими правами на усю цю колекцію аудіо записів. З ними можна домовлятись і таким чином мати у своєму розпорядженні відповідні колекції. Та чи роблять наразі так українські «публічки» (разом з ОУНБ) маю сумніви. Наприклад, у нас в місті такого немає. За моїми спостереженнями між публічними бібліотеками та УТОС в Україні складається якась зовсім спотворена практика. І, що головне, спотворюють такі стосунки не УТОС, а наші «публічки».
Зайшла одного разу до бібліотеки УТОС. Тіснота! Обшарпаний стан приміщення. Перманентна загроза виселення. Бібліотекарка на вигляд років 70. Засмучена. І сердита. І пів ставки – за працю. І стоси книг, виданих шрифтом Брайля! Лежать, і ніхто їх не читає… Яка там читальна зала! Якщо кожна така книжечка обійшлася в пів тисячі гривень, то не позаздриш такій державі… Бо таким дорогим друком можна розвалити економіку будь-якої країни. Але, як казав професор Преображенський із «Собачого серця», – «розруха не в клозетах, а в головах». Бо ті книжки продовжать лежати у тісних бібліотеках УТОС, а для інших бібліотек виношуємо наміри друкувати в три дорога нові й нові книжки.
А чи не краще було би підпорядкувати бібліотеки УТОС відповідним обласним бібліотекам? Як-не-як, а там працюють бібліотечні профі! Там і приміщень більше. І персоналу більше ста фахівців у кожній є. І бажання на таке бібліотечне обслуговування, як бачимо, поступово з’являється. То чого чекати? Ми бажаємо мати у бібліотеках фонди книг надрукованих шрифтом Брайля, чи ми хочемо такі книги лише купувати? І друкувати дуже хочемо по пів тисячі за примірник! І куди це нас заносить?
Написала ці рядки і відчула, як у перші ж хвилини після завантаження цього мого коментаря виступлять «проти» такої пропозиції ображені працівники ОУНБ та міських бібліотек. Тому на всяк випадок сховалася за цим ніком 🙂 Та не ображайтесь надто! Побійтесь Бога, жіночки-бібліотекарі ОУНБ та міських бібліотек! Бо нам дійсно потрібно захоплюватись не процесом друку та закупівлі, а власне бібліотечним обслуговуванням інвалідів по зору. І у бідній (небагатій) державі робити це потрібно економно.
Reblogged this on Авторське право в бібліотеках and commented:
Ця ініціатива відноситься до сфери авторського права, яке присутньо у багатьої розділах бібліотечної справи