“Жива бібліотека працює так, як звичайна бібліотека. Читач може прийти і вибрати з каталогу книжку, яка його цікавить, а потім взяти її на визначений період. Однак, у цій бібліотеці книжками є справжні люди, автентичні представники меншості і соціальних груп, яких суспільство неповністю сприймає та які стикаються з виключеннями і упередженнями. Читач, позичаючи таку Живу книгу, вступає з нею в діалог. Завдяки такій взаємодії, обидві сторонни мають можливість протиставити свої уявлення щодо даної групи з реальністю, переконатися особисто, що є істинним і в результаті – дізнатися щось нове, змінити своє ставлення, сприйняття. Це виняткова можливість познайомитися з людьми, яких Ви не зустрінете щодня. Така розмова триває 30 хвилин і є безкоштовною. Читач може задати Живій книзі запитання, які він не мав можливості поставити за нормальних умов. Може дізнатися про особистий досвід цієї людини і проблеми, з якими вона зіштовхується. Кожен з учасників може дізнатися щось нового про іншу людину, зламати свої упередження і критично на них поглянути. Після прочитання Книги Читач може позичити наступну”.
Деякі книгозбірні в Україні вже працювали за такою методикою. Ті, хто зацікавлений можливостями запровадження такої форми роботи, можуть прочитати про Живу бібліотеку у виданні: «Ми громадяни. Ми європейці. Формування громадянської позиції молоді України», с.83-88.
Дякую, Модераторе!
Тостуючий просив присутніх уваги і наголошував, що має «зовсім новий тост». А далі, коли зал затихав, він проголошував: «За щастя молодих!». 
Зал потопав у реготі! : )))))
Одного разу на весіллі я вперше почула один дуже цікавий фокус.
Я це до чого? А до того, що «Жива книга» не нове, а забуте старе. Але, пропозиція мені сподобалась. Дійсно, нам потрібно відновити стару добру бібліотечну традицію влаштування зустрічей користувачів бібліотечних послуг з цікавими особистостями. До речі, багато українських бібліотек таку традицію і не полишали. Інша річ, наскільки часто це робиться. Ось нещодавно читала в Мережі про таку зустріч першого українського космонавта Леоніда Каденюка. Так, це – ЖИВА КНИГА!
Похідний висновок: може нам в УБА піднатужитись і провести по Україні тур зустрічей з працівниками бібліотек… – ОРГАНІЗАТОРІВ УБА? Питання «Хто буде у ролі ЖИВОЇ КНИГИ?» суто риторичне. : ))) Нині живі і здорові усі засновники УБА; і дай Боже їм доброго здоров’я ще на багато літ! Обласні наукові та міські публічні – ось перші «пункти читання» цих ЖИВИХ КНИГ. Зал буде забезпечено, і овації також. Якщо сприймається без зайвого, то головне тепер – діждатися хорошої погоди
А мені, як читачці, було би цікаво побачити і послухати першу завідуючу нашої районної бібліотеки. Містечко наше має давню-предавню історію. І бібліотека наша доволі стара. Що тут і як було-перебуло знає та людина, яка тут працювала у часи, що вже минули. Але, якщо все пам’ятає в деталях, то це дісно “Жива Книга”. От би її “почитати”
.
Друзі! В наш час вже доживають свої останні роки реальні учасники національно-визвольних змагань. А серед них – найпослідовніші борці за Незалежну Україну – вояки УПА (Української повстанської армії). Дарма, що як слід ще не визнані державою, та позаяк кожен з таких людей – Жива Книга. В розумінні бібліотекаря – раритет. Якщо не «прочитати» їх тепер, то втратимо назавжди. Бо написали свої спогади не усі; причин багато… Отже, вояки УПА! Знайти і розпитати. І зробити це у бібліотеках. У форматі «Жива Книга». Так, як тут на блозі рекомендується. Дякую модератору за слушну думку
“Живу Книгу” потрібно читати вчасно…
За сьогоднішнім повідомленням «Радіо Свобода» на Прикарпатті на 89-му році життя помер колишній голова Всеукраїнського братства ОУН-УПА Михайло Зеленчук. Уродженець села Зелена Надвірнянського району, він у 20 років став членом ОУН-УПА, входив до куреня «Бескид». За участь в національно-визвольній боротьбі у 1955 році був засуджений до розстрілу, який замінили на 25-річне ув’язнення. Михайло Зеленчук відбув у таборах Мордовії понад 16 з половиною років.
Колишній хорунжий УПА у 1990 році організував і очолив Всеукраїнське братство ОУН-УПА. Через п’ять років це об’єднання було прийняте до Європейської конфедерації ветеранів Другої світової війни. Михайло Зеленчук боровся за визнання державою боротьби ОУН-УПА і учасників національно-визвольних змагань. В одному з інтерв’ю він сказав: «то не та Україна, за яку гинули наші хлопці по бункерах, палили себе, гранатами розривали, Україна не визнає нас». Михайло Зеленчук є автором книги «В’язень на букву «ЗЕТ» (спогади учасника бойового підпілля УПА), а також етнографічних записів про звичаї і побут гуцулів.
Назва цього посту “Що таке Жива Бібліотека?”. Значить передбачається збирання міркувань відвідувачів блогу. У мене виникає питання. Чому це у пості дається визначення «Живої Книги», як такої, якою виступають справжні люди, «автентичні представники меншості і соціальних груп, яких суспільство неповністю сприймає, та які стикаються з виключеннями і упередженнями». Чому так вузько? Мало би бути – «люди, життєвий досвід котрих має цінність для інших». Хто пояснить? Попередньо дякую.
Пані Олександро: Для посту було взято витяг з певного видання (на нього є посилання). Ви ж маєте рацію, що будь-яка цікава людина заслуговує на честь бути запрошеною на зустріч…
Согласен с “ВП” – Тот человек, который вероятнее всего интересен посетителям библиотеки, того и приглашать в качестве “Живой Книги”. А деклассированных элементов хватает и в подворотнях наших городов. Подумайте, что может библиотекарь сказать хорошего БОМЖу в присутствии читателей, если общество отвергает его в принципе? И что скажет БОМЖ в ответ? Маргинальные социальные группы существуют отдельно от всего общества, и библиотека с этим ничего не поделает.
Модераторе! Ви констатуєте, що деякі книгозбірні в Україні вже працювали за такою методикою. Хто вони? Бо варто запитати у таких колег, кого саме вони захотіли і змоглм запросити на такі “читання”. Бо все це здаєтться неймовірним за ідеєю, та особливо за реалізацією.
А я бы посоветовала пригласить на встречу по программе «Живая Книга»
во все библиотеки так называемых «развивающихся стран», к коим причисляют и Ливию, Муаммара Каддафи – человека и Президента.
Но уже слишком поздно… Его убили… Но он – безусловно неординарная личность в постмонархической Ливии, альтернативы которой в Ливийской Джамахирии пока нет… Вот за эти “грехи” убили Кадаффи:
1. Бензин стоит дешевле воды. 1 литр бензина — 0,14 $
2. Новобрачным дарилось 64 000 $ на покупку квартиры.
3. Образование и медицина полностью бесплатные.
На встрече он рассказал бы больше…